Эпизод 11

Глава 11: Механіка облоги

​Чорний замок не мав душі, але він мав систему оповіщення, яка не помилялася. Коли на горизонті з'явилися перші силуети кораблів Лазурного острова, центральний процесор замку — масивний, виточений із чорного базальту та наповнений вируючою магією «Серцевий Блок» — миттєво відреагував. Гул у стінах перейшов із низького вібраційного тону в пронизливе металеве завивання. Усі 400 парових котлів, що живили оборону, перейшли в режим форсажу. Арель, перебуваючи у своїй камері у Скляному шпилі, відчувала ці зміни кожним нервом. Вона знала кожну вібрацію цього місця: ось зараз відкрилися засуви зовнішніх воріт, ось почали розгортатися артилерійські башти на північному мурі. Вона не просто сиділа — вона рахувала. Одна секунда, дві, три — і десь глибоко внизу спрацювала система подачі палива до гармат.

​Арель діяла як годинниковий механізм. Вона витягла зі схованки під підлогою саморобний інструмент, виточений із уламка кріплення ліжка. Це була тонка, міцна відмичка, якою вона місяцями тренувалася відкривати замок на дверях. Вона знала: у момент, коли замок відкриє вогонь по флоту Адріана, енергетичне поле, що живить двері камер, на частку секунди просяде. Це був її єдиний шанс. Міккі, її кіт, сидів біля її ніг, напружившись, як стиснута пружина. Він відчував зміну атмосферного тиску, передчував початок масштабної битви. Арель перевірила стан кріплень на вікні. Там, де базальт був найтоншим, вона зробила невеликий надпил. Це було не для того, щоб вийти назовні — це було для того, щоб випустити тиск пари з внутрішньої труби, яка проходила прямо за стіною її камери.

​Гуркіт першого залпу флоту Адріана струснув замок так, що зі стелі посипалася кам’яна крихта. Це був сигнал. Величезні гармати на стінах замку випустили залп рідкого полум'я, що змусило океан навколо острова закипіти. Арель миттєво вставила відмичку в замок. Вона відчула, як магічне поле навколо дверей здригнулося, намагаючись компенсувати енергію, витрачену на постріл. Ось воно. Механічний звук виходу ригеля із паза був майже нечутним серед гуркоту битви, але для неї він пролунав як вибух. Двері прочинилися. Вона не вибігла — вона витекла у коридор, максимально притискаючись до стін, де вібрація конструкцій була найменшою.

​Попереду був коридор, що вів до вузла управління паровими магістралями. Арель бачила, як повз неї промарширували двоє «Безликих». Вони не помітили її: їхні сенсори були налаштовані на теплові об’єкти ззовні, на ворожий флот, а не на полонянку, яка знала, як приховувати свою присутність, зливаючись із фоновим гулом механізмів. Вона діяла за планом, який розробляла роками. Їй не потрібно було битися з усім замком — їй потрібно було лише зупинити систему, яка перетворювала енергію Зірки на енергію вбивства. Вона дісталася до головного манометра. Поруч з ним був важіль ручного аварійного скидання тиску. Якщо вона його потягне, весь замок втратить потужність на п’ять хвилин. П’ять хвилин для того, щоб флот Адріана підійшов до берега впритул, і щоб ворожа ППО замку виявилася марною.

​Тим часом на зовнішньому периметрі відбувалося пекло. Адріан, стоячи на містку свого флагмана «Зоряний Вітрильник», віддавав накази, які змінювали карту морського бою. Його флот використовував хмари, що насувалися з півночі, як природний щит. Він знав, що замок Чорного острова має неймовірну точність наведення, але ця точність залежала від енергетичного потоку, що йшов від Скляного шпилю. Кожен постріл ворожих гармат був для Адріана підказкою: він бачив, як енергія переливається всередині стін фортеці, пульсуючи блакитним світлом Зірки. Арель там, — думав він, стискаючи ефес меча так, що біліли кісточки пальців. Він знав, що якщо він не виведе з ладу ці гармати зараз, наступного залпу його кораблі не переживуть.

​У внутрішніх приміщеннях замку ситуація стала критичною. Король Чорного острова, перебуваючи у своїй командній залі, відчув різке падіння тиску в магістралях. «Що це?» — гаркнув він на своїх техніків. Вони кинулися до датчиків, але було вже пізно. Арель, вхопившись обома руками за важіль, вклала в нього всю свою вагу. Важкий метал піддався з жахливим скреготом. Потік пари, що йшов на гармати, різко перенаправився в обхідні труби, призначені для охолодження фундаменту. Гігантські поршні, що рухали оборонні вежі, сповільнилися, а потім зупинилися взагалі. Замок, який щойно дихав вогнем, раптово «задихнувся». Усі гармати одночасно замовкли. Це була та сама тиша, про яку мріяла Арель — тиша перед неминучою поразкою тирана.

​Арель відскочила в сторону, коли з труби поряд вдарив струмінь розпеченої пари. Вона зрозуміла: тепер вона викрита. Системи замку зафіксували несанкціоноване втручання. Червоні аварійні лампи залили коридор кривавим світлом, а сирена, що завила слідом, розірвала барабанні перетинки. Тепер вона була мішенню номер один. «Безликі» в радіусі ста метрів миттєво змінили пріоритет цілі. Арель знала, що в неї є лише лічені секунди, перш ніж вони заблокують виходи. Вона вибігла до головної шахти ліфта, але та була заблокована сталевою плитою. Вона зробила єдине, що могла — стрибнула у технічний люк, ведучий до відсіку з відпрацьованим мастилом. Це було брудно, небезпечно і пахло смертю, але це був єдиний шлях до причалу, де Адріан мав висадити десант.

​Ліра, яка спостерігала за цим хаосом зі свого кабінету, зрозуміла, що момент настав. Вона бачила на головному моніторі, як потужність впала до критичного рівня. Вона зрозуміла, що це зробила Арель. Батько в люті вискочив із зали, віддаючи наказ «знищити будь-кого, хто наближається до вузла управління». Ліра стояла перед вибором: слідувати за батьком і залишатися в цьому механічному пеклі, або ризикнути всім, щоб допомогти принцесі, яка подарувала їй надію. Вона не вагалася. Вона знала таємний хід, про який не знав навіть її батько — шлях через вентиляційні канали, що виходив прямо до причалу. Вона почала бігти, перестрибуючи через розірвані дроти, ігноруючи крики охорони. Їй потрібно було знайти Арель раніше, ніж її знайдуть «Безликі».