Эпизод 7

Глава 7: Ніч зради та викрадення 

​Ніч похищення стала найчорнішою сторінкою в літописах «Північного Стража». На замок, що ще вчора гудів від напруги та підготовки до оборони, опустилася дивна, майже неприродна тиша. Це була не та тиша, що приходить із втомою, а тиша перед справжньою бурею — густа, липка, наповнена ароматом наближення фатальних змін. Арель не спала. Вона сиділа на ліжку, прислухаючись до кожного шурхоту за дверима. Король Еваріст наказав посилити варту, але дивна млявість, що зненацька огорнула замок, здавалася Арель підозрілою. Вона не знала, що зрадник Корвус заздалегідь підкупив прислугу, яка додала в їжу вартових, що стояли біля її покоїв, міцне снодійне зілля.

​Вартові, які ще годину тому гордо карбували крок, тепер один за одним відчули непереборну важкість у повіках. Їхні очі закривалися самі собою, а м'язи ставали ватними. З важким металевим брязкотом вони осідали на холодну кам'яну підлогу, занурені в глибокий, майже мертвотний сон. Це було майстерно сплановано: жодного крику, жодного сигналу тривоги. Ніхто не почув, як важкі, змащені олією петлі балкона беззвучно повернулися. У спальню Арель скользнули три темні тіні. Вони рухалися з грацією, притаманною лише найманим вбивцям, які звикли діяти в абсолютній темряві.

​Арель прокинулася не від звуку — вона прокинулася від різкого, задушливого запаху дурманних трав, що миттєво заповнив кімнату. Вона спробувала закричати, вирватися, покликати на допомогу, але груба рука в жорсткій шкіряній рукавичці миттєво затиснула їй рот, перекриваючи подих. Міккі, її єдиний захисник, зреагував миттєво. Величезний білий кіт з лютим шипінням, що нагадувало свист розпеченого заліза, кинувся з тіні на одного з нападників. Він вчепився гострими, як бритва, пазурами в ногу найманця, розриваючи важкий одяг і плоть. Але сили були нерівними. Нападник, навіть не зойкнувши від болю, зробив один короткий, професійний рух і вдарив кота важким чоботом у бік. Міккі відлетів у куток, вдарившись об кам'яну стіну, і жалобно нявкнув, перед тим як остаточно втратити свідомість.

​Арель борсалася, намагаючись вислизнути з рук нападників, але її загорнули в щільну, просочену дурманом ковдру, повністю позбавляючи можливості чинити опір. Остання думка, що промайнула в її голові перед тим, як тьма остаточно поглинула її свідомість, була сповнена пекучого болю та безсилля. Перед тим, як остаточно закрити очі, вона побачила в дверях знайомий силует — це був барон Корвус. На його обличчі, освітленому слабким мерехтінням свічки, блукала посмішка переможця. Він виглядав спокійним, майже урочистим, немов виконував звичайну, рутинну роботу. Він спритно виудив з її хустки зірку, що ледь помітно пульсувала блакитним світлом, і сховав її у свою кишеню.

​До світанку ліжко принцеси вже було порожнім. Коли сонце почало підніматися над горизонтом, освітлюючи замок, що готувався до нового дня, по його коридорах рознісся крик, який зупинив серця всіх мешканців — повний болю, розпачу і нестримного гніву крик Короля Еваріста. Лазурний острів у той момент остаточно позбувся свого світла. Арель винесли через таємний вихід у скелях, прямо до човна, що вже чекав у неспокійних водах. Замок продовжував стояти, але він уже не був тією фортецею, якою був раніше. Вражений зрадою зсередини, він стояв, як зранений звір, який очікує остаточного удару. Почалася нова, найважча доба в історії королівства, де надія на порятунок здавалася примарною, а темрява, що прийшла з Чорного острова, назавжди змінила життя Арель.