Эпизод 6

​Глава 6: Останній подих безпеки 

​Наступного ранку Арель прокинулася від того, що світло за вікном здавалося їй попелясто-сірим, немов сам Лазурний острів передчував біду. Вона була бліда, очі, що не заплющувалися всю ніч, видавали її тривогу, але в душі зріла холодна, чітка рішучість. Вона знала: якщо вона не розкриє зраду зараз, наступної ночі може вже не настати. Оминувши варту, яка в цей час зазвичай втрачала пильність під час зміни, Арель увірвалася до кабінету Короля Еваріста. Король, що заглибився у вивчення сувоїв, здригнувся, побачивши дочку, яка, порушуючи всі норми королівського етикету, увірвалася без дозволу. Він хотів було зробити їй зауваження, але слова застрягли у нього в горлі, коли він побачив її очі — очі людини, яка щойно зазирнула в безодню.

​Арель не стала витрачати час на ввічливі вступні фрази. Вона виклала все, що чула в бібліотеці: кожне слово барона Корвуса, кожен натяк на напад, кожну згадку про Чорний острів. Король Еваріст, який спочатку сприйняв слова дочки як наслідок перевтоми чи дитячих фантазій, з кожним її реченням ставав усе похмурішим. Він знав Корвуса як людину амбітну, але щоб зважитися на державну зраду? Це було неймовірно, і водночас — надзвичайно логічно в його холодному розрахунку. Король негайно підвівся, його постать у світлі ранкового сонця здалася Арель такою ж величною, як і завжди, але тепер у ній проступила втома людини, яку щойно зрадив близький соратник.

​Еваріст діяв блискавично. Його наказ про блокування гавані розлетівся замком, як грім серед ясного неба. Важкі дубові ворота, які десятиліттями слугували символом відкритості та торгівлі, були закриті на масивні залізні засуви. Замок «Північний Страж» перестав бути просто резиденцією — він став військовою базою. Почалися таємні обшуки, озброєні до зубів патрулі, що складалися лише з тих воїнів, у чиїй вірності король не сумнівався, прочісували кожен коридор, кожен підвал. Порт, який ще вчора жив звичним ритмом, тепер загув від обурення затриманих моряків та торговців, які не могли зрозуміти, чому їм заборонено вихід у море. Арель спостерігала за цією метушнею з вікна своєї башти, і кожен звук замку здавався їй тривожним. Барон Корвус, відчувши небезпеку, як старий досвідчений лис, встиг зникнути з очей. Він майстерно затаївся в заплутаних лабіринтах нижніх ярусів фортеці, де переплелися каналізаційні труби та давні підземні хідники, про які знав лише він сам.

​Напруга висіла в повітрі, густа і задушлива, як передсвітанковий туман перед великим штормом. Арель стояла біля вікна, притискаючи до грудей хустку зі своєю таємницею. У цей момент вона вперше відчула, що артефакт під її одягом почав пульсувати в ритмі її власного серця — ніби він знав, що ворог вже близько. Внизу, крізь пелену дощу, що починав накрапати, вона помітила крихітну, ледь помітну шлюпку. Вона рухалася неймовірно безшумно, ховаючись у тінях прибережних скель, оминаючи навіть найменші патрульні катери королівського флоту. Це не була випадковість. Це був розвідник. Ворог був вже тут, прямо біля її стін, і замок, який століттями був оплотом безпеки, на очах у Арель перетворився на осаджену, приречену клітку. Вона зрозуміла: те, що вона розповіла батькові, лише прискорило неминучий фінал, і тепер боротьба вийде далеко за межі палацових коридорів.