Эпизод 5

Глава 5: Змова в тінях бібліотеки 

​Слова няні Марти, промовлені тремтячим голосом, оселилися в душі Арель холодною, нестерпною тривогою. Кожен крок коридорами замку тепер здавався їй чимось на кшталт прогулянки по тонкому льоду — один невірний рух, і вона провалиться в безодню. Цілий день Арель намагалася триматися природно: вона відвідувала уроки етикету, підтримувала пусті розмови за обідом і навіть робила вигляд, що захоплена вивченням стародавньої історії. Але всередині неї вирував шторм. Вона постійно відчувала на собі пильні, майже відчутні на дотик погляди слуг та вартових, які, здавалося, шукали в її поведінці хоч найменший натяк на нервозність. Коли сонце почало хилитися до заходу, фарбуючи вікна замку в кольори стиглої крові, Арель вирішила, що їй необхідно хоча б на мить побути в тиші бібліотеки, щоб заспокоїти думки й, можливо, знайти в книгах якісь згадки про «Сльозу неба».

​Бібліотека «Північного Стража» була місцем, де панував вічний напівморок. Тисячі томів, зібраних поколіннями королів, зберігали в собі пил століть і аромат старого пергаменту. Арель прокралася сюди вже після відбою, коли навіть найвідданіші слуги розійшлися по своїх кімнатах. Тільки тьмяне світло місяця, що пробивалося крізь високі вітражні вікна, дозволяло орієнтуватися в лабіринтах книжкових стелажів. Вона вже збиралася витягнути з полиці потрібний фоліант, коли раптом почула тихий, майже нечутний шерех кроків, що долинав з іншого кінця зали. Арель миттєво відступила за важку, вицвілу портьєру з дорогого бархату, яка вже давно потребувала чистки. Її серце калатало так сильно, що, здавалося, відлуння стуку було чутне навіть у найвіддаленіших кутках зали.

​У дальньому кінці бібліотеки, освітленому лише маленьким, тремтячим огарком свічки, стояли двоє чоловіків. Одного з них Арель впізнала одразу — це був барон Корвус, права рука її батька, людина, якій король довіряв найтаємніші державні справи. Другий чоловік був закутаний у темний, важкий дорожній плащ, каптур якого глибоко закривав обличчя, залишаючи в тіні кожну риску. Їхня розмова була сповнена такої ненависті й підступності, що Арель мимоволі затамувала подих.

— Корабель прибуде до Південної бухти в ніч молодика, — прошипів незнайомець, і цей звук був схожий на шкрябання металу по склу. Він передав барону важкий шкіряний мішечок, який приємно дзенькнув — очевидно, там було золото. — Мій пан втрачає терпіння. Якщо дівчисько справді знайшла реліквію, нам потрібна вона разом із каменем. Справу треба завершити до того, як Лазурний острів усвідомить, що саме в їхніх руках.

​Барон Корвус, чиє обличчя в слабкому світлі свічки здавалося маскою, холодно й розважливо відповів:

— Варта на цей час буде відвернута, я особисто подбаю про те, щоб коридори були вільні. Ви отримаєте принцесу без жодного шуму, як ми й домовлялися. Головне, щоб ваш король Чорного острова не забув про свою частину угоди. Мені потрібні гарантії мого правління, коли ви змістите Еваріста.

​Арель затиснула рот обома долонями, щоб не видати себе переривчастим відчаєм. Її найстрашніші побоювання справдилися. Людина, яка роками сиділа за одним столом з її батьком, людина, яку вона вважала вірним радником, виявилася звичайним зрадником, що продав її та всю її родину ворогам. Світ, який вона знала, раптом тріснув і почав руйнуватися прямо в неї на очах. Земля, здавалося, йшла з-під ніг. Вона мала негайно попередити батька, але як довести провину такого впливового лорда, який мав у своєму розпорядженні вуха і очі в кожному куточку замку? Не чекаючи, поки змовники закінчать свою чорну справу, Арель, ледь тримаючись на ногах, ковзнула в темряву коридору, відчуваючи, як холодний піт стікає по спині. Вона знала, що від цієї миті кожна її секунда в стінах замку — це небезпечна гра на виживання, де на кону стоїть не лише її власне життя, а й доля всього острова.