Эпизод 4

Глава 4: Прокляття «Сльози неба» 

​Ранок після тієї нічної магічної вистави приніс не бадьорість, а тривогу. Арель відчувала, як кожна її думка тепер обертається навколо дивного сяйва, що встигло змінити її світ лише за одну ніч. Вона намагалася поводитися природно, але відчуття того, що стіни замку стали «чужими», не відпускало її. Няня Марта, яка знала Арель краще за будь-кого іншого, увійшла до кімнати з традиційним тацею трав'яного чаю і відразу помітила зміни. Стара жінка зупинилася на пів кроці, її очі, попри поважний вік, все ще були гострими, як у сокола. Вона дивилася не на Арель, а на приліжковий столик, де все ще відчувався залишковий магічний фон — ледь вловиме мерехтіння, яке звичайне людське око могло прийняти за гру сонячних зайчиків, але для Марти це було щось інше. Таця зрадницьки здригнулася в її руках, видавши тихий, але тривожний брязкіт порцеляни.

​Марта, яка служила сім'ї довгі десятиліття і була хранителькою легенд, що ніколи не потрапляли на сторінки королівських літописів, різко поставила тацю на стіл і кинулася до вікна, одразу зашторивши його важкими оксамитовими портьєрами. У кімнаті запала напружена, майже густа тиша.

— Дівчинко моя, — її голос, зазвичай спокійний і виважений, зараз здригнувся і перейшов на хрипкий шепіт, повний первісного, майже забобонного страху. — Скажи мені правду, що ти знайшла? Я бачу це в твоїх очах. Ти принесла в замок те, що мало залишатися похованим назавжди.

​Арель зрозуміла, що ховатися немає сенсу. З якоюсь особливою довірою вона дістала хустку і показала няні вшитий всередину кристал. Як тільки тканина відхилилася, обличчя Марти зблідло, втративши будь-який відтінок життя, немов вона побачила перед собою привида. Стара жінка важко опустилася на стілець, її руки почали тремтіти, а подих став переривчастим і важким.

— Це «Сльоза неба», — нарешті вимовила вона, і в цьому імені було стільки болю й жаху, що Арель мимоволі зробила крок назад. — Артефакт, який вважався втраченим з часів Першого Розколу, коли наш світ був майже знищений через жадобу до такої сили.

​Марта почала розповідати історію, від якої холонуло серце. Ця зірка не була просто каменем — це був сгусток чистої, некерованої енергії, здатної як зцілити землю, що в'яне, так і стати найстрашнішою зброєю в руках тирана. Няня пояснила, що такі речі ніколи не потрапляють до рук випадково. Вони притягують тих, хто прагне влади, немов світло притягує нічних метеликів, що летять на вірну загибель. Марта суворо, майже з люттю в голосі, заборонила Арель будь-кому показувати кулон, особливо в стінах замку. Вона попередила, що стіни «Північного Стража», які раніше здавалися неприступними, вже давно перестали бути безпечними. Тіні, за її словами, стали густішими, а в повітрі замку вже давно розлита зрада.

​Арель слухала і відчувала, як її серце починає битися нерівно. Вона вперше почула про те, що за цим артефактом полювали століттями, і той, хто шукає зірку сьогодні, не зупиниться ні перед чим, навіть перед знищенням цілого королівства. Марта схопила руку принцеси, міцно стиснувши її своїми сухими пальцями.

— Слухай мене уважно, дитино. Ти тепер носиш на собі не просто прикрасу, а ціль. З цієї хвилини ти не можеш довіряти нікому, окрім себе і того, хто поруч. Твій світ змінюється, і повернення до старого життя вже не буде. Ця зірка — твоє випробування і твоє прокляття одночасно.

​Коли няня вийшла, Арель залишилася одна в тиші своєї кімнати. Світло від зірки знову стало тьмяним, але тепер воно здавалося їй не магічним подарунком, а важким тягарем. Вона подивилася на себе в дзеркало і побачила дівчину, яка ще вчора мріяла про прогулянки на скелях, а сьогодні стала ключовою фігурою в грі, ціною якої є виживання всього острова. Позаду, у дверях, вона почула кроки — хтось спостерігав за її покоями, і це не було простою цікавістю слуг. Гра почалася, і Арель мала навчитися в ній перемагати.