Эпизод 1

Глава 1: Пробудження «Північного Стража» 

​Замок «Північний Страж», зведений на крайній точці Лазурного острова, прокидався повільно, з якоюсь особливою, урочистою неквапливістю, притаманною лише місцям, де час, здається, тече інакше. Холодний, прозорий світанок, схожий на розлите по горизонту срібло, неохоче стряхував із себе залишки нічного мороку, повільно фарбуючи високі базальтові стіни фортеці в кольори застиглого океану — глибокі, сіро-сині тони. Арель прокинулася не від звуків, а від самого відчуття ранкової тиші, яка завжди була наповнена ледь помітним гулом далекого океанського прибою. Вона лежала нерухомо, вдивляючись у високу стелю, де в променях ранкового світла повільно танцювали порошинки, що нагадували далекі галактики. Вона прислухалася до звичних, заспокійливих звуків, що з кожною хвилиною наповнювали замок: десь далеко внизу, в гулких, кам'яних коридорах, уже пролунали важкі, ритмічні кроки вартових, що змінювали нічну зміну; з боку кухонних приміщень долинав приглушений, але впевнений брязкіт мідного посуду, який передвіщав початок приготування сніданку для королівської родини.

​Міккі, її вірний білосніжний кіт, чия шерсть нагадувала найчистіший перший сніг, уже давно не спав. Він сидів на широкому, глибокому підвіконні, витягнувши шию, і його бурштинові очі, сповнені якоїсь недитячої мудрості, уважно спостерігали за тим, як у нижній гавані готуються до виходу в море торгові судна. Їхні щогли, немов тонкі голки, пронизували ранковий туман, а вітрила, ще напівспущені, гойдалися в такт вітру. Арель сладко, з насолодою потягнулася, відчуваючи, як тепла ковдра зісковзує на холодну підлогу, але цей контраст температур лише додав їй бадьорості. Вона підійшла до величезного вікна, розчахнувши масивні дерев'яні стулки, і в кімнату тут же увірвався свіжий, солоний, просякнутий йодом і ароматами диких прибережних трав повітря. Воно вдарило в обличчя, принісши з собою шум океанського прибою, що бився об скелі внизу, та віддалені, тужливі крики чайок, які кружляли над скелями в пошуках першої здобичі.

​Для Арель цей ранок здавався чимось винятковим, наповненим особливим передчуттям. Вона знала, що сьогодні її сестра Анна має вперше супроводжувати сувору няню Марту до великої королівської бібліотеки — святая святих замку, куди вхід дітям зазвичай був обмежений. Це означало, що в Арель нарешті з'явиться кілька вільних годин, які вона зможе провести наодинці з собою, здійснивши давню мрію — дійти до найвіддаленіших прибережних скель, де, за легендами, море приховувало дивні артефакти, залишені давніми мореплавцями. Вона швидко, з граціозною поспішністю одяглася, намагаючись не зачепити жодного предмета в кімнаті, щоб не розбудити Анну, яка ще солодко спала в сусідньому ліжку. Кожен такий ранок у «Північному Стражі» був для Арель не просто початком нового дня, а маленькою, але важливою пригодою, яку вона цінувала понад усе. Вона підійшла до старовинного дзеркала, обрамленого в срібну раму, заправила локон волосся, що вперто вибивався з зачіски, і, погладивши Міккі по м'якій спині, попрямувала до масивних дверей. Вона відчувала легке, приємне поколювання в кінчиках пальців — передвісник чогось справді важливого, що мало статися сьогодні.