Твоя зірка

Не має значення наскільки добре чи погано ти знаєш людину, не можна бути певним у її майбутніх вчинках. Підтримати або зрадити можуть ті, на кого ніколи не сподіваєшся.

Інна повернулась додому з навчання близько п'ятої години вечора. Сьогодні на перерві між парами до неї подзвонив Андрій, який поцікавився, чому Інна не прийшла до нього на побачення, скасувавши зустріч. Інна досі не сказала Андрію, коли вони зустрінуться. Та й з приїздом двоюрідного брата вона взагалі забула про цю зустріч. Коли Андрій почав наполягати зустрітись найближчим часом, Інна відмовилася, пояснюючи, що до неї приїхали родичі здалека, тому вона дуже зайнята. Андрій розпитував про її двоюрідного брата, який він та чим вони займаються разом. Та згодом розмова з Андрієм набула інтимного характеру. Молодий хлопець висловлював бажання близькості з Інною. Дівчині ці розмови були чужі, адже у неї ще не було досвіду таких стосунків. Андрій пояснив Інні, що саме близькість і є причиною зустрічі з нею, та наполягав зустрітись. Така розмова почала вже лякати дівчину та вона відмовилась від зустрічі. Розмова почала переходити у сварку, та закінчилась тим, що Інна висловила своє бажання припинити спілкування взагалі. 

Емоційна розмова з Андрієм звісно лишила для Інни неприємний осад. Вона була пригнічена та роздратована. Вона нікого не хотіла бачити та ледве знайшла сили добути до кінця навчання, щоб не плакати. 

Зайшовши до квартири, Інна була вкрай роздратована. Як завжди до неї на зустріч вийшов Максим, який вже пообідді приїхав та чекав повернення улюбленої сестрички. Зрозуміло, що мама його вже нагодувала свіжим обідом. Щоб зустріти іноземних гостей, мамі Інни довелось взяти відпустку з роботи, адже вона не хотіла нічого пропустити. 

• Привіт! - Максим підійшов та з посмішкою обійняв Інну.
• Привіт, - сухо відповіла вона.

Зараз Інна нікого не хотіла бачити. Вона ледве стримувала бажання розплакатись, обійшла Максима та попрямувала до своєї кімнати. 

• Інна бери Максима та йдіть їсти, - почувся голос мами з кухні, яка смажила відбивні. 
• Я не буду, - наче відрізала донька у відповідь.
• Чому? - знову почулось з кухні мамине питання.
• Що з тобою? - розсіяно спитав Максим

Він не розумів, що трапилось. Він чекав на зустріч з сестрою всю ніч, а потім увесь день. Чому вона себе так веде? Можливо він зробив щось не так? Але що? І як тепер йому все виправити? Думки крутились у його голові. Він був готовий на все, щоб знову побачити її посмішку. Адже вона була така щира, світла та сповнена життя. Посміхаючись, Інна наче заражала інших життям. Вона горіла життям, наче свічка, яка запалювала тих, хто вже згас. Вона була наче ковток кисню для нього. 

Інна стояла  на порозі своєї кімнати, коли помітила, що Максим іде за нею. Інна згадала, що забула роззутись та, знявши босоніжки, жбурнула їх у коридор, мало не вдаривши ними Максима. Максим застиг від подиву. Він не чекав на таку поведінку улюбленої сестрички.

Зараз Інні понад усе потрібно було залишитись на самоті та поплакати. Інна ніколи та нікому не показувала свої сльози. Закривши за собою двері, Інна нарешті залишилась на самоті, чого прагнула увесь день після розмови з Андрієм. 

Мама Інни, почувши шум у коридорі, вийшла з кухні до доньки, яка вже сховалась за дверима своєї кімнати. Мама постукала у двері.

• Не чіпайте мене! - Почувся роздратований крик доньки.

Двері не закриваються на замок, проте мама не наважилась зайти до кімнати проти бажання доньки. 

Інна вже більше не могла стримуватись та сльози покотились її щоках. Нарешті вона залишилась сама та може дати волю почуттям. Інна почала схлипувати та підійшла до комп’ютера, ввімкнула його та почала шукати музику. Інна хотіла, щоб голосна музика заглушила її плач та схлипування, які ставали все голосніше. Інна ввімкнула гучну музику та сіла на ліжко, піджавши ноги обійняла коліна руками, а підборіддя поклала на коліна. 

Коли закрились двері, Максим опанувавши здивування, почав збирати розкидані на підлозі босоніжки сестри. 

• Що з нею? - Тримаючи у руках босоніжки, спитав Максим мати Інни.
• Я не знаю … - ніяково відповіла мати.

Вона не сподівалась на таку поведінку доньки, та не знала, як пояснити таку реакцію Інни. Мама вирішила спробувати поговорити з донькою та постукала до кімнати ще раз.

• Не чіпайте мене! Ніхто! - Пролунав крик Інни з кімнати. 

Інна зараз не хотіла, щоб до неї заходив будь-хто та бачив її сльози, особливо Максим. Сльози напевне розмили фарбу на її очах та вона мала вже негарний вигляд. 

Мама зрозуміла, що її донька плаче, адже це було чути у її голосі. І мати знала, що Інна не любить, щоб хтось дивився на її сльози. Тому вона вирішила трохи відволікти Максима:

• Давай її залишимо на деякий час, - запропонувала мама. 

Максим роздивлявся босоніжки сестри, перевіряючи чи не зламались підбори при падінні. Підбори буди цілі, проте самі босоніжки були сильно поношені. “Якби вона зламала каблук, я б міг запропонувати купити їй нові босоніжки” - подумав Максим.

• З нею так буває… - намагалась мама пояснити поведінку своєї доньки, хоча сама не мала гадки, що б могло трапитись. -  Вона дуже втомлюється, розумієш?
• Так.. - відповів Максим.
• Давай вип’ємо  чаю, - запропонувала мама та жестом запросила Максима до кухні. - Лиши вже ті босоніжки. Йдемо!