Прогулянка містом

Гуляючи містом, можна прогулятись у глибини душі.

Вони вийшли на Соборну, що за рогом готелю. Перед ними була головна площа міста, на якій знаходилась висока сіра будівля Міськвиконкому. А над його парадним входом - червоний електронний годинник, який вказував місцевий час та температуру повітря. Площа була викладена плиткою, квітучі клумби, зелені газони та багатолітні ялинки. Широка дорога, якою рухались тролейбуси, автобуси та авто, була вимощена старою брущаткою, що залишилась ще з давніх часів існування міста.

• Ось наше місто. Його центр, - почала Інна, коли вони вийшли на площу Незалежності та одразу звернула у напрямку до Універмагу.
• Дуже гарне місто. - відповів Максим -  А особливо мене вразило те, що у вас є багато дерев, які ростуть прямо на вулицях. 
• Так... - здивовано відповіла Інна “що це він дерев ніколи не бачив?” подумала вона.
• Річ у тім, що в Англії все заасфальтовано або викладено плиткою, - спробував пояснити Максим, помітивши здивування сестри. - Дерев у місті майже немає.

«Немає? - Інна намагалась уявити, що немає дерев. Адже вона зросла у місці де все зелено. Скрізь насаджені дерева, кущі, квіти. І як цього немає? Невже люди там настільки знищили природу? Лишилось лише сіре місто?»

• У вас прямо на вулицях є фруктові дерева, - продовжив Максим, - Я вчора бачив біля будинку нашого дідуся ростуть груші. Просто на вулиці! І падають на землю. Ці груші лежать і ніхто їх не збирає.
• Так. - Дивувалась Інна: “що він і груші не бачив ніколи?” - думала вона.
• От в Англії усе, що ти виростив, повинно мати сертифікат якості. На вулиці не буде отак рости дерево, а його плоди осипатись на дорогу. Хтось захоче його з'їсти, а як знати чи воно якісне?
• Так,  ми їмо.. - відповіла Інна. 

Максим здивовано поглянув на сестру. “Як можна їсти з долу, не знаючи чи якісний фрукт? Чому не купити у супермаркеті, де продукт перевірений?” – думав він.

• Ми часто підбираємо з землі і їмо, - продовжила дівчина - Ти ж сам бачиш чи воно добре, чи гниле. А якщо у ньому живе черв’ячок, тоді точно добре. Хробак знає де будувати собі домівку, він не дурний, щоб жити в отруйному яблуці. Хробака виріж - а інше з’їж. І не плати в магазині. - жартувала Інна.

Максим дивився на неї круглими від здивування очима. Жарт був надто схожий на правду. 

Обговорюючи груші та хробаків, брат і сестра минули магазин спортивного одягу з великою скляною вітриною, де стояли манекени у спортивних модних костюмах. Промайнули літню площадку маленького французького ресторанчика, де за круглими столиками люди насолоджувались ароматною кавою. Інна і Максим навіть відчули у повітрі запах тої свіжої кави та випічки.

Тепер вони дійшли до перехрестя вулиць.  Максим звернув увагу на будівлю оранжевого кольору, з круглим фасадом, високими білими колонами та старовинними високими дверима, що була через дорогу від них.

• А це що? - Запитав він, показуючи рукою у бік споруди з колонами.
• Це - наша обласна рада, - відповіла Інна, поглянувши на дорогу, щоб перейти «зеброю», адже на цьому переході не було світлофору.
• А що таке “рада”? - не зрозумів Максим.
• Ну.. - Інна думала, як йому пояснити простими словами. - Тут сидять люди, які керують областю.

Інна вирішила відвернути увагу брата на щось інше, щоб той не задавав запитань, на які вона не зможе дати відповіді. Вона показала рукою на іншу будівлю, яка мала також заокруглений фасад, високі вікна та важкі дерев’яні парадні двері.

 – Ось це бібліотека.

Інна обернулась і показала рукою на споруду з великими афішами біля якої вони зараз стояли:

- А тут кінотеатр.

Кінотеатр мав спільні архітектурні риси з будівлями, які поряд. Той самий заокруглений фасад оранжевого кольору. Високі білі колони та великі вікна.

• Кінотеатр?! - зрадів Максим. Адже він любив кінотеатри.
• Так.
• А скільки у вас кінотеатрів у місці? - Поцікавився Максим.
• Три… - відповіла Інна, зосередивши увагу на руху машин, адже вони зараз переходили дорогу.
• А є 3D? - Продовжив далі розпитувати Максим.
• Є. Один. - Відповідала Інна, продовжуючи іти далі головною вулицею міста.
• У вас лише один 3D!? - Максим від подиву ледь не крикнув.
• Так один, - спокійно повторила Інна.
• У нас в Англії без 3D нема фільмів! Там просто ніхто не прийде до кінотеатру, якщо фільм без  3D якості.
• Та в нас і так майже ніхто не ходить до кінотеатру. А там багато ходять у кіно? 
• Так! Особливо, якщо прем'єра фільму, то білети потрібно замовляти за місяць. - Пояснив Максим.
• В нас не ходять тому, що будь який фільм можна завантажити з Інтернету та подивитись безкоштовно.

Далі вони вийшли на ще одну площу, де були квітучі клумби та зелені каштани. Під літнім зонтиком продавали морозиво. На зупинці з жовтого трамваю сходили пасажири. Потім до трамваю зайшли інші люди та він, постукуючи залізними колесами, залишив зупинку.

• Ось це “Париж”, - почала Інна після того, коли Максим окинув поглядом площу та усе що було на ній.
• А чому ти називаєш це “Париж” - здивувався він, адже про Париж тут йому нічого не нагадувало.
• Це “наш Париж”. Зимою тут була Ейфелева вежа з льоду, яка гарно світилась. Зараз жарко і її немає. Але молодь так каже і всі розуміють, що це площа біля театру. До речі он театр. - Інна показала рукою на стару  будівлю білого та оранжевого кольорів з високими білими колонами.