Гості з Англії

Деякі події відбуваються не тоді, коли ми на них чекаємо, а тоді, коли ми їх потребуємо.

Навесні у родині Інни почались розмови, що її рідна тітка їде до Вінниці у гості. 

Родина Інни була досить велика, але родичі по материнській лінії були на Донбасі, звідки вона і родом. Їздили до них рідко, тому що далека відстань. Стосунки підтримували за допомогою листів. Телефонували один одному рідко, оскільки для того, щоб замовити дзвінок потрібно було йти на поштове відділення. А от родина по лінії батька була родом з Вінниці, але з ними теж не підтримували зв'язок через те, що батьки давно розлучились. Дідусь (батько батька Інни) жив у Вінниці неподалік, де жили онуки, і часто запрошував до себе колишню невістку з онуками у гості та допомагав як міг. До речі, це він наполягав, щоб рідний брат Інни навчався у технікумі. На вступних іспитах Антон набрав недостатньо балів, щоб навчатись на бюджеті, та йому запропонували контрактну форму навчання. Але мати не мала можливості платити. І його подальше навчання стало під питанням. Саме тоді втрутився дідусь. Він підписав контракт з технікумом та погодився платити за навчання онука зі своєї пенсії. А коли Інна поступила до коледжу дідусь подарував їй комп'ютер для навчання. 

Нещодавно дідусь отримав лист від його доньки. Вона близько п'ятнадцяти років не була в Україні, оскільки жила в Литві. Та нещодавно вона переїхала до Англії, куди пізніше забрала свого молодшого сина на ім’я Максим. Старший син залишився у Литві. Зараз вона пише у листі, що їде до батька у гості разом із Максимом вже через два тижні.

Дідусь та мати Інни тільки і говорили  про підготовку до зустрічі шанованих гостей. Дідусь заходився білити кухню та купив новий килим до вітальні. Мати планувала чим зайняти англійських гостей та писала меню для званих обідів.

Проте Інну усе це аж ніяк не переймало. Її це не цікавило взагалі. Тітку вона майже не пам’ятала. А тим паче двоюрідного брата. Інна пам'ятала, як колись давно, коли вона була ще дівчинкою, вона ходила з батьками на пошту до переговорного пункту дзвонити до тої тітки. Тоді батьки жили ще разом. Тітка по телефону обіцяла привезти багато іграшок для племінниці. Але вона не приїхала від того часу та іграшок не вислала. Маленькій Інні тоді дуже хотілось таких м'якеньких іграшок, про які розповіла тітка у телефонну слухавку. Їй не купували такі іграшки ніколи, бо вони були дорогі.

А зараз ця тітка їде до них, та ще й з сином. Кому то цікаво? Точно не Інні! У неї заказ життя кипить: навчання у коледжі, після уроків вона біжить до офісу, ввечері пише конспекти, а ще курси від компанії. Спілкування з Андрієм теж займає час. І важливо нічого на пропустити! Скрізь бути та все встигнути. Тож вона не має часу зустрічати тих родичів, яких вона і не пам'ятає, і які їдуть на тиждень і можливо зникнуть ще на п'ятнадцять років. Інна вирішила для себе, що ці відвідини якось пройдуть без її участі. Гості з Англії ніяк не вписувались в її щільний графік. Та й що там може бути цікавого?! Посидіти лише за столом з ними, кілька посмішок з її сторони, а мати буде розказувати яка в неї чудова донька. Інна зазвичай у родинному колі промовляла мінімум слів. 

Настав день, коли приїхали родичі. Інна не приймала ніякої участі у приготуванні до їхнього приїзду, тим паче, навіть, не зустріла їх разом з родиною по приїзді, виправдовуючись браком часу.

Іноземні гості прилетіли у літаку до Борисполю з Англії з пересадкою у Парижі. В аеропорту їх зустрів батько Максима - Вітя, який приїхав з Литви щоб зустрітися  з сином, якого не бачив кілька років. Дядько Вітя машиною привіз родину до Вінниці, де вони зняли п'ятизірковий номер у  найвідомішому готелі міста "Савой", що у самому серці міста. Прибули вони вчора пізно ввечері. Розклали речі, душ та вечеря в номері. Сьогодні по обіді, відпочивши після важкої дороги, прийшли до тата Тамари – дідуся Інни. 

У день приїзду Андрій призначив їй перше побачення. Інні було дуже цікаво зустрітись з ним та побачити його. Як він виглядає? Адже вона геть його фото не бачила. Чи такий він гарний, як і його голос? Ні вдома, ні друзі не знали про це побачення “наосліп”. 

Повернувшись ввечері після навчання Інна мала іти до скверу, де на неї чекав її молодий чоловік. Перед тим одразу після коледжу вона заїхала до офісу. Там мала відбутись зустріч з новою клієнткою. На зустріч ніхто не прийшов. Мама намагалась додзвонитись на мобільний, щоб познайомити доньку з родичами. Інна не хотіла туди йти та навмисно не відповідала на дзвінки. Після офісу Інна заїхала додому, щоб одягнути щось гарне перед побаченням, але у неї був поганий настрій та й якесь погане передчуття щодо цього побачення. Наче щось у середині їй підказувала не йти на зустріч до того хлопця. Раптом подзвонив «домашній» телефон. Інна зняла слухавку:

• Алло, - сухо відповіла вона.
• Алло, - це була мама.

Вона не могла додзвонитись на мобільний та вирішила зателефонувати на  «домашній» телефон. Раптом Інна повернулась додому.

• Ти вже вдома?-  радісно спитала мама.
• Так. - відповіла Інна.

«І так зрозуміло що вдома. Інакше як же мені говорити по стаціонарному телефоні?» - подумала Інна.

• Інна приходь до дідуся, - запросила лагідно мама. -  Ми тут вже всі зібрались. Тітка Тамара приїхала з Максимком, дідусь тут, Антон є, дядько Вітя, батько… Приходь. Тут лиш тебе не вистачає.
• Що я там забула? - відмовила Інна.