Знайомство по телефону

Випадкових знайомств не буває. Кожна людина, з якою ми зустрічаємось у житті, є у певній мірі нашим «вчителем», який чомусь нас навчить.

Інна сиділа на стільчику у коридорі офісу і чекала на дівчину, яку запросила на зустріч. Це була звичайна робоча ситуація: вона брала у перехожих у сквері контакти, заповнюючи анкету. Через деякий час Інна телефонувала та запрошувала на зустріч, де детальніше розказувала про роботу у компанії. 

До офісу зайшла Таня:

• Привіт!- помахала вона до Інни. - Чого сидиш під дверима? 
• Привіт! - Інна встала і обійняла Таню. У них була така традиція вітатись. - Я чекаю на зустріч! - Інна сіла на свій стільчик.
• І як?-  поцікавилась Таня.

Інна подивилась  на фірмовий годинник подарований компанією, що був на її лівій руці? 

• Спізнюється … - відповідь була сумною. 
• Може ще прийде, - намагалась підбадьорити  подругу Таня.

Вони обоє знали, що коли людина спізнюється на зустріч, це означає що швидше за все вже ніхто не прийде. Нажаль таке траплялося часто. 

• Скільки у тебе сьогодні назначено зустрічей? -  запитала Таня.
• П’ять. -  Відповіла Інна перевіряючи свій записник. -  Та три з них вже не відбулись, а ця четверта. -  Пояснила вона.
• Дзвони людині на той номер, що в анкеті. - порадила Таня. - Чого чекати? Може дійсно спізнюється, - подруга поглянула на свій годинник на телефоні, щоб перевірити час. 

Таня вирішила відволікти подругу від переживань:

• А чому ти сидиш на коридорі? Тебе в офіс не пускають? - жартувала Таня намагаючись підбадьорити подругу.
• Там жарко і шумно, - пояснила Інна, обмахуючи лице записником наче то було віяло. - А тут відкриті двері та свіже повітря. 
• Ясно. Якщо буде потрібна моя допомога, я буду біля комп'ютера. -  Таня обняла Інну та пройшла до офісу. 

З дверей до коридору повіяло тепле свіже повітря. Інна втомилась чекати та вирішила пошукати анкету дівчини та зателефонувати їй. Вона почала листати свій записник, у який зранку вкладала між листків анкети тих людей, з ким мала сьогодні зустрітись. Знайшовши потрібну, Інна набрала номер телефону, який був вказаний в анкеті зі свого мобільного. Перший раз не було відповіді. Тоді дівчина вирішила набрати номер ще раз. Йшли гудки, отже номер працює. 

• Алло? - зняли трубку.

Але… Це був чоловічий голос. Інна призначувала зустріч дівчині.

• Доброго дня! - Привіталась Інна.

Вона не розгубилась, почувши не той голос та попросила позвати до телефону ту людину, яку вона чекала на зустріч та зачитала з анкети її ім'я. Можливо номер телефону дійсно правильний, а жінка не може на даний момент взяти слухавку та попросила відповісти на дзвінок того, хто був поряд з нею.

• Я не знаю такої - пролунала відповідь у слухавку.

“Ну ясно, - подумала Інна, - та дівчина вказала не свій номер. Таке буває” Інна вже хотіла подякувати та завершити дзвінок та раптом… співрозмовник зупинив її:

• Почекайте!  Як Ви додзвонились сюди? 

Інна не зрозуміла суть питання. 

• Цей номер мені дала дівчина, яку я чекаю зараз, - пояснила Інна.
• Але ж це таксофон. - Вигукнув хлопець із здивуванням. - Ви телефонуєте на вулицю, ну тобто на таксофон, що на вулиці стоїть. Як ви додзвонились сюди? 

“Який таксофон? - думала Інна, - Чи можна туди взагалі подзвонити? Зазвичай такі телефони стоять на вулиці. За допомогою спеціальної картки з нього можна зателефонувати, набравши номер абонента. Але як може бути навпаки?”

• Який таксофон? - розгублено спитала Інна.
• На вулиці Київський, біля міліції, - пояснював хлопець, - я от стою зараз і бачу відділення міліції. Я проходив повз. Чую телефон дзвонить. Я зупинився, думаю: “що таке?”. А він дзвонить знову. От я і зняв слухавку, а там Ви… у Вас дуже приємний голос. Не кладіть слухавку будь-ласка. Я хочу ще послухати Ваш голос. Можете продиктувати Ваш мобільний, я подзвоню на нього?

Інна погодилась продиктувати свій мобільний номер телефону. “Що мені загрожує? - подумала вона - І цікаво, що ж буде далі?”

• Записуйте нуль дев’яносто вісім….

У ході розмови Інна згадала, що не спитала ім’я цього хлопця, якому вже продиктувала свій номер телефону:

• А як Вас звати?
• Мене звати Андрій! А як звати прекрасну незнайомку?
• Інна!

Інна та Андрій телефонували один одному щодня. Інні було цікаво з ним спілкуватись не зважаючи та те, що він був старший на шість років. Але через її зайнятість у неї не було хлопця. Їхні розмови здебільшого тривали по ночах. Мобільний оператор надавав можливість безкоштовних розмов з дванадцятої години ночі до шостої ранку. Тож тепер у Інни на сон лишалось чотири-п'ять годин.