Люди у костюмах

Існує така теорія, що метелик змахом свого крила здатен змінити перебіг подій на іншому кінці землі. А люди подейкують, що зустріч з однією людиною може змінити життя. Щодо метелика, то мабуть це залишиться теорією, а от відносно зустрічі… Одна молода дівчина переконалась у цьому особисто. 

Над містом стояв ясний та теплий день. Осінь розфарбувала вінницькі каштани у золотавий колір, не залишивши жодного листочка зеленим. Парки та сквери міста встелив жовтогарячий килим сухого листя. Легкий вітер скидав з високих дерев сухе листя, яке спадало на дорогу золотим дощем. Міські птахи розгулювали прямо по людних тротуарах у пошуках їжі, та злітали в гору лише коли людина була на відстані п’яді від птаха. По хвилі птах знову сідав та те саме місце. У центрі міста як завжди було людно. Дехто поспішав у справах, дехто просто прогулювався містом. Дорогами рухалось багато громадського транспорту та різнокольорових авто. 

Молода дівчина на ім’я Інна, радіючи осінньому сонцю та жовтому листю,  проходила сквером, що у самому серці міста. Янтарне листя каштанів усипало доріжки та газони скверу. Інна йшла, шурудівши ногами сухе листя, яке опало з дерев. Вона дуже полюбляла слухати шелест сухого листя під ногами, тому навмисно йшла по краю доріжки, тримаючись ближче дерев, під якими були купи сухого листя. Разом з листям з дерев падали і каштани, які були непомітними під золотавим килимом з опалого листя. Інна намагалась ступати обережно, адже можна було ненароком стати на каштан, а це було дуже незручно, адже у Інни були півчобітки на високій шпильці. Інна  завжди ходила на високих підборах. Коротка чорна спідничка  не приховувала її стрійні ноги. Білий гольф у контрасті з чорним низом вдало підкреслював тонку талію. Жакет з штучної шкіри персикового кольору був розстібнутий для зручності руху, тай погода була досить теплою. Мамині золоті сережки у вухах приховувало довге до поясу каштанове волосся, яке не було закладене у зачіску.

Інну зацікавили люди у ділових костюмах з папками у руках. Вона помітила їх у сквері ще здалеку. Там було два молодих чоловіка та дві дівчини. Проте вони стояли не парами, а окремо один від одного, хоча можна було зауважити, що вони знайомі один з одним. Люди в костюмах стояли уздовж стежки, якою проходили люди. Цією стежкою проходило завжди багато людей, оскільки нею можна було значно скоротити дорогу натомість, щоб обходити головною вулицею міста. Інна здалека помітила, що люди з папками підходили до перехожих, зупиняли їх та про щось запитували.  Дівчині стало цікаво про що ж вони запитують у перехожих. ЇЇ мама ніколи не зупинялися біля таких людей та завжди відмовлялась говорити з ними. Своїй донці вона теж забороняла спілкуватись з такими людьми.

Зараз Інна прогулювалась у сквері сама. Інна вважала себе досить дорослою, оскільки вже навчалась у коледжі на першому курсі. Окрім того, у свої п'ятнадцять років вона вже намагалась заробляти гроші, продаючи косметику з каталогів.

На перший погляд люди в костюмах не були схожі на шахраїв, оскільки вони мали охайний вигляд та ввічливо спілкувалися з перехожими. Тай на додаток тут вельми людне місце і це запевнювало Інну у її безпечності. Інна вирішила  зробити те, що у подальшому змінить її життя. Та зараз вона і не здогадується про наслідки свого вибору та про те, що приготувала для неї доля.

Молода дівчина знала, що її шлях пролягає саме через ту стежку, вздовж якої стояли ті люди у костюмах. Вона все одно мала проходити цією дорогою, але зараз Інна прийняла рішення не проходити повз, як зазвичай, а зупиниться та дозволити одній дівчині з папкою у руках поспілкуватися з нею. Незнайома дівчина була гарна, мала пишну фігуру та довге темне кучеряве волосся, яке було охайно зібране назад і заколоте шпилькою. У незнайомки були виразні сірі очі, які видалися Інні щирими. Коли Інна наблизилась ближче, дівчина у костюмі ступила крок уперед. 

• Доброго дня! Ви маєте хвилинку? - запитала незнайомка.

Вона стояла таким чином, що  не перешкоджала Інні йти далі вперед. Тож був вибір продовжити йти далі або зупинитись.

• Так. - Зупинилась Інна.  - Доброго дня!

Інна повернувшись ліворуч, де стояла незнайомка. Її цікавило що ж буде далі.

• Мене звати Таня! - Радісно представилась дівчина у костюмі. - А як Вас звати? - Запитала вона готуючи  планшетку, що була у її руках, щоб записати ім'я.
• Інна!

Крадькома Інна намагалась зазирнути у записи незнайомки. Їй було дуже цікаво що ж вона пише. На планшетці була прикріплена надрукована  анкета. Напевно її потрібно заповнити. “Цікаво про що там?” - думала Інна.

• Можна Вам поставити  кілька запитань? -  запитала Таня, зазираючи прямо у вічі. 
• Так! - коротко відповідала Інна.

 “Зараз я дізнаюсь, що там у них, у тих папочках” - у передчуванні думала про себе студентка.

Дівчина у костюмі почала зачитувати запитання з своєї анкети. Запитань було не більше десяти. Іншими словами це було звичайне опитування, яке Інні сподобалось. Давати відповіді на питання було просто, адже відповіді на них очікувались “так” або “ні”. Дівчина у костюмі розпитувала чи користується Інна косметикою та якою. Потім розповідала про відому Інні косметичну компанію та її продукцію. В кінці розмови Таня попросила Інну продиктувати номер телефону. Інна міркувала про те, чи варто дозволити Тані  записати номер телефону на тій анкеті, яку вони щойно заповнили разом. Інна нічого небезпечного не відчула. Тим паче лиш маючи номер стаціонарного телефону (мобільного телефону Інна не мала) та ім’я та ще й без прізвища, її ніхто не знайде. І чим може зашкодити ця мила дівчина та її косметика, яку вона продає? Інна продиктувала номер свого стаціонарного телефону, щоб незнайома дівчина у костюмі записала його в кінці заповненої анкети. Уся розмова тривала не більше десяти хвилин.

• Дякую Вам!- щиро подякувала Таня та ледь помітно вклонилась. 
• Будь ласка! - відповіла Інна та обернулась іти далі у своєму напрямку.
• Я Вам зателефоную пізніше. - Повідомила Таня на останок. - До побачення. - Попрощалась вона.
• До побачення! -  відповіла Інна вже на ходу.