Нове життя

Решта уроків пролетіла набагато швидше.

Після української були історія, англійська та біологія.

Поступово Аліса почала звикати до нового класу. На перервах із нею вже віталися однокласники, хтось запитував, звідки вона переїхала, хтось цікавився, чи подобається їй нове місто.

Усі здавалися привітними.

І це трохи заспокоювало.

На великій перерві Марта познайомила її ще з кількома однокласниками.

— Це Денис, — сказала вона, показуючи на високого хлопця.

— Привіт.

— Привіт, — усміхнулася Аліса.

— А це Софія.

— Рада знайомству.

— Я теж.

Розмова швидко перейшла на школу, учителів і домашні завдання.

Денис жартував майже без упину, через що всі навколо сміялися.

Аліса й сама не помітила, як почала почуватися набагато вільніше.

Їй уже не здавалося, що вона тут зайва.

Коли пролунав останній дзвінок, клас почав швидко збиратися додому.

Учні виходили в коридор, прощалися одне з одним і домовлялися зустрітися після уроків.

— Ну як перший день? — запитала Марта, застібаючи рюкзак.

Аліса усміхнулася.

— Насправді... набагато краще, ніж я очікувала.

— Я ж казала.

Вони разом вийшли з кабінету.

Коридори вже майже спорожніли.

— Ти пішки додому? — поцікавилася Марта.

— Так. Тато показав дорогу, сказав, що недалеко.

— Супер. Я теж пішки, але мені в інший бік.

Вони вийшли на подвір'я.

Сонце вже стояло високо, а після ранкового дощу від асфальту ще відчувався легкий запах вологи.

— Тоді до завтра? — усміхнулася Марта.

— До завтра.

Дівчата обійнялися на прощання.

Аліса поправила рюкзак і повільно пішла знайомою дорогою.

Вона навіть не помітила, що за кілька метрів від шкільних воріт, спершись на паркан, стояв Максим.

Він мовчки проводжав її поглядом.

І лише коли Аліса зникла за поворотом, тихо промовив сам до себе:

— Якщо це справді ти... то часу майже не залишилося.

Він ще кілька секунд дивився на порожню вулицю.

Потім розвернувся і швидким кроком пішов у протилежний бік.

Коли Аліса повернулася додому, годинник показував майже п'яту вечора.

Вона скинула кросівки в передпокої й втомлено зітхнула.

— Я вдома!

— На кухні! — одразу озвався мамин голос.

Аліса зайшла на кухню.

Мама саме розкладала продукти по шафках.

— Ну як перший день?

— Краще, ніж я очікувала.

— Справді?

— Так. Я навіть уже познайомилася з дівчиною. Її звати Марта.

Мама усміхнулася.

— Бачиш? А ти так переживала.

— Ще кілька людей виявилися нормальними.

— Це добре.

Мама поставила перед нею тарілку з гарячим супом.

— Спочатку поїж.

— Я й справді голодна.

Поки Аліса їла, вона розповіла про уроки, учителів і новий клас.

Про Максима вона вирішила промовчати.

Сама не знала чому.

Можливо, тому що не хотіла, щоб мама подумала, ніби вона накручує себе.

Після обіду Аліса піднялася до своєї кімнати.

Вона впала на ліжко й потягнулася до телефону.

На екрані вже світилися нові повідомлення.

Марта: «Привіт! Ми сьогодні ввечері йдемо гуляти. Підеш?»

Аліса усміхнулася.

Вона швидко набрала відповідь.

«З радістю. А о котрій?»

Повідомлення прочитали майже одразу.

«О 18:30 біля центрального парку. Будуть ще Денис, Софія і ще кілька наших.»

«Домовилися 😊»

Аліса відклала телефон.

— Перша прогулянка в новому місті...

Вона підійшла до шафи.

Довго перебирала одяг, не знаючи, що вдягнути.

— Не надто святково... але й не так, ніби мені байдуже...

Зрештою вона вибрала світлі широкі джинси, білу футболку й легку чорну кофту.

Розчесала волосся, нанесла трохи блиску на губи й уважно подивилася на себе в дзеркало.

— Нормально.

Саме в цей момент у двері постукала мама.

— Доню, ти кудись збираєшся?

— Так. Марта запросила мене погуляти зі своїми друзями.

Мама усміхнулася.

— Це чудово. Тільки не гуляйте допізна.

— Не буду.

— І напиши, коли дійдеш.

— Добре, мам.

Аліса взяла телефон, ключі й навушники.

Попереду був звичайний осінній вечір із новими друзями.

Аліса взула кросівки, накинула легку кофту й ще раз глянула на себе в дзеркало.

— Ну... наче нормально.

Вона спустилася на перший поверх.

— Мам, я пішла!

Мама визирнула з вітальні.

— Телефон заряджений?

— Так.

— Гроші взяла?

— Мам...

— Що «мам»? Я ж хвилююся.

Аліса засміялася.

— Усе взяла.

— Добре. Якщо затримаєшся — напиши.

— Обов'язково.

Мама обійняла доньку й поцілувала в щоку.

— Гарно відпочинь.

— Дякую.

Вийшовши на вулицю, Аліса глибоко вдихнула свіже повітря.

Надворі було тепло.

Сонце вже почало ховатися за будинками, тому спека потроху спадала.

Дорогою до парку вона раз у раз розглядала місто.

Увечері воно здавалося зовсім іншим.

На терасах кафе сиділи люди, діти каталися на велосипедах, хтось вигулював собак.

Усе виглядало живим і затишним.

Через десять хвилин вона вже підійшла до центрального парку.

Біля великого фонтану стояла Марта.

Помітивши Алісу, вона одразу замахала рукою.

— Алісо! Сюди!

— Привіт!

— Ти навіть не запізнилася. Це вже плюс.

— Я старалася.

Поруч із Мартою стояли Денис і Софія.

— Привіт, новенька! — усміхнувся Денис.

— Привіт.

— Знайомся, це Ігор, а це Катя.

Хлопець і дівчина привітно усміхнулися.

— Приємно познайомитися.

— Нам теж, — відповіла Катя.

Компанія повільно рушила алеєю парку.

Вони жартували, розповідали смішні історії зі школи, згадували вчителів.

Аліса слухала й іноді сміялася разом з усіма.

Їй було легко.

Наче вона знала цих людей уже давно.

У якийсь момент Денис штовхнув Марту плечем.