Перший урок

Незабаром пролунав дзвінок.

Коридори одразу спорожніли, і учні почали розходитися по кабінетах.

— Ходімо, наш клас тут, — сказала Марта.

Аліса глибоко вдихнула й зайшла слідом за нею.

Кабінет був світлий і просторий. Біля вікон стояли квіти, на стінах висіли карти та навчальні плакати. За партами вже сиділи учні, хтось розмовляв, хтось гортав телефон, а дехто повторював домашнє завдання.

Щойно вони зайшли, кілька пар очей одразу звернулися до Аліси.

— Це вона? Новенька?

— Напевно.

— Симпатична...

Алісі стало ніяково.

Марта підвела її до вільної парти біля середнього ряду.

— Сідай поки тут. Якщо захочеш, потім можемо попросити класну керівницю посадити нас разом.

— Дякую.

Вона поклала рюкзак біля парти й сіла.

За хвилину до класу зайшла вчителька.

Усі швидко повставали.

— Доброго ранку.

— Доброго ранку, — хором відповів клас.

— Сідайте.

Вчителька поклала журнал на стіл і оглянула клас.

Потім усміхнулася.

— Як ви вже, мабуть, помітили, сьогодні до нас приєдналася нова учениця.

У класі знову запала тиша.

— Представся, будь ласка.

Аліса повільно підвелася.

Серце калатало так сильно, що їй здавалося, ніби це чують усі.

— Привіт... Мене звати Аліса. Я нещодавно переїхала сюди з батьками. Сподіваюся, ми знайдемо спільну мову.

Кілька учнів усміхнулися.

Хтось тихо сказав:

— Привіт.

— Дякую, Алісо, — сказала вчителька. — Сподіваюся, тобі буде комфортно в нашому класі.

Дівчина сіла на місце й тихо видихнула.

«Начебто не так страшно...»

Поки вчителька пояснювала тему уроку, Аліса дістала зошит.

Вона машинально підняла очі.

На останній парті біля вікна сидів Максим.

Він не дивився на дошку.

Не записував тему.

Його погляд був спрямований на неї.

Коли їхні очі зустрілися, Максим одразу відвів погляд і зробив вигляд, що читає підручник.

Аліса насупилася.

«Що з ним не так?..»

Вона спробувала зосередитися на уроці, але думки постійно поверталися до нього.

І дивного відчуття, що вони вже десь бачилися.

Хоча це було неможливо.. вона навіть нікуди не ходила.  Вона 2 день тут 

Урок тривав.

Учителька щось пояснювала біля дошки, крейда тихо скрипіла по зеленій поверхні, а учні записували нову тему.

Аліса намагалася слухати.

Справді намагалася.

Але після переїзду й безсонної ночі голова була ніби в тумані.

Вона механічно переписувала все із дошки, майже не замислюючись над тим, що пише.

— Алісо.

Дівчина здригнулася.

— Так?

— Можеш відповісти на запитання?

Вона розгублено подивилася на вчительку.

— Е-е...

У класі хтось тихенько засміявся.

Аліса відчула, як почервоніли щоки.

— Вибачте... Я трохи відволіклася.

Учителька усміхнулася.

— Нічого страшного. Перший день завжди важкий. Просто будь уважнішою.

— Добре.

Після цього урок продовжився.

За кілька хвилин пролунав дзвінок.

Учні майже одночасно закрили зошити.

— Домашнє завдання я напишу в електронному журналі, — сказала вчителька. — Можете бути вільні.

У класі одразу стало шумно.

Хтось побіг у коридор, хтось залишився розмовляти.

— Ну як? — усміхнулася Марта, підходячи до Аліси.

— Не так страшно, як я думала.

— Я ж казала.

Вони вже збиралися виходити, коли біля парти Аліси хтось зупинився.

Вона підняла голову.

Максим.

Він мовчав кілька секунд, ніби не міг наважитися заговорити.

— Привіт, — тихо сказав він.

— Привіт...

— Ти... справді переїхала сюди лише місяць тому?

— Так.

Він уважно подивився їй в очі.

— Ми точно ніколи раніше не зустрічалися?

Аліса здивовано похитала головою.

— Ні. Я впевнена.

Максим опустив погляд.

— Ясно...

Він уже хотів піти, але раптом тихо додав:

— Просто... ти дуже схожа на одну людину.

— На кого?

Він мовчав.

Потім ледь помітно посміхнувся.

— Забудь. Напевно, я помилився.

Максим розвернувся й вийшов із класу.

Аліса ще кілька секунд дивилася йому вслід.

— Дивний він, правда? — сказала Марта, спираючись на сусідню парту.

— Дуже.

— Не бери близько до серця. Він іноді говорить такі речі, що його важко зрозуміти.

Аліса лише кивнула.

Наступний урок був української літератури.

Марта й Аліса сіли разом, і цього разу дівчина почувалася трохи спокійніше.

— Бачиш? — тихо сказала Марта. — Уже не так страшно.

— Так... Потроху звикаю.

— От і добре.

До кабінету зайшла вчителька, привіталася з класом, і урок розпочався.

Цього разу Аліса уважно слухала.

Вона не хотіла знову потрапити в незручну ситуацію.

Минуло хвилин двадцять.

Учителька дала класу невелике завдання.

Усі схилилися над зошитами.

У кабінеті стало майже тихо.

Раптом Аліса відчула на собі чийсь погляд.

Вона повільно підняла голову.

Максим.

Він сидів через ряд біля вікна.

Знову дивився на неї.

Але цього разу не відвів очей.

Навпаки.

Наче чекав, поки вона помітить його.

Аліса нахмурилася.

Що йому потрібно?

Вона вже хотіла знову повернутися до зошита, коли Максим ледь помітно похитав головою.

Ніби попереджав її.

Дівчина здивувалася.

«Що це означає?..»

У цей момент учителька покликала її.

— Алісо, прочитай, будь ласка, наступний уривок.

— Так.

Вона швидко встала, відкрила підручник і почала читати.

Коли закінчила, у класі запанувала тиша.

— Молодець, — усміхнулася вчителька. — Сідай.

Аліса сіла й мимоволі подивилася в бік Максима.

Його місце було порожнім.

Вона розгублено озирнулася.

«Куди він подівся?..»

Марта помітила її здивований погляд.

— Що сталося?

— Максим... Він щойно сидів там.

Марта перевела погляд до останньої парти.