Максим

— До речі, — сказала Марта, помітивши, що Аліса все ще дивиться в кінець коридору, — це Максим.

— Максим?..

— Так. Він у нашому класі.

— Справді?

— Ага. Але не дивуйся, якщо він здаватиметься трохи... дивним.

— Чому?

Марта на секунду замислилася.

— Він не конфліктний. Просто мовчазний. Майже ні з ким не спілкується, завжди сидить на останній парті біля вікна. На перервах або читає, або дивиться у вікно. Навіть учителі кажуть, що він якийсь "не від світу цього".

Аліса знову перевела погляд на хлопця.

Високий.

Темне, трохи скуйовджене волосся.

Темно-сіра худі.

Чорні джинси.

Виглядав звичайним.

Але його погляд...

Він ніби знав її.

І це лякало.

Максим ще кілька секунд дивився на Алісу, після чого відвернувся й повільно пішов далі коридором.

— Дивний якийсь, — тихо сказала вона.

— Не звертай уваги, — відповіла Марта. — Можливо, він просто здивувався, що в нас новенька.

— Можливо...

Хоча всередині Аліса була впевнена.

Він дивився на неї не так, як дивляться на нових людей.

Наче він уже бачив її раніше.

І саме ця думка ніяк не виходила в неї з голови.

— Ходімо, — усміхнулася Марта. — Зараз познайомлю тебе з іншими.

Аліса кивнула й пішла за нею.

Але, навіть не озираючись, вона відчувала...

Максим ще довго дивився їй услід..

Поки вони йшли до кабінету, Аліса не витримала.

— Слухай... А який він взагалі?

— Максим?

— Так.

Марта усміхнулася.

— Якщо чесно, його мало хто добре знає.

— Чому?

— Він сам цього не хоче. Прийде до школи, відсидить уроки й одразу додому. Майже ніколи не гуляє з класом.

— А друзі в нього є?

— Один-двоє. І то не з нашого класу.

Аліса задумалася.

— Він завжди такий... серйозний?

— Майже завжди. За два роки, що я його знаю, я бачила, як він сміявся, мабуть, разів п'ять.

— Ого...

— Але він не поганий. Якщо попросити допомоги — допоможе. Просто не любить зайвих розмов.

Вони звернули в інший коридор.

— Кажуть, він дуже розумний. Особливо з фізики та математики. Часто їздить на олімпіади.

— А чому тоді всі його трохи бояться?

Марта знизала плечима.

— Не знаю. Може, через те, що він дивний.

— У якому сенсі?

— Інколи він поводиться так, ніби знає більше, ніж говорить. Буває, дивиться на людей так, наче про щось думає... або щось згадує.

Аліса мимоволі згадала його погляд.

Саме так він дивився на неї кілька хвилин тому.

— До того ж, — тихіше додала Марта, — він часто говорить про дивні сни.

— Сни?

— Так. Кілька разів я випадково чула, як він розповідав комусь, що йому майже щоночі сниться одне й те саме місто. Але ніхто не сприймає це серйозно.

Аліса різко зупинилася.

— Одне й те саме... місто?

— Так. А що?

— Нічого...

Вона швидко опанувала себе.

— Просто дивно.

— Ну, дивний він. Але, чесно кажучи, до нього вже всі звикли.

Марта знову рушила вперед.

Аліса мовчки пішла за нею.

Чомусь слова про повторювані сни не виходили в неї з голови..