Казка: Дві малинки для Галинки

Жили собі колись король та королева, і вони не мали дітей. І ось одного дня король поїхав на полювання, і побачив у лісі стареньку бабусю, вона була одягнута у чорний плащ. Король підійшов до неї й сказав з цікавості:

— Що ви робите?

— Я збираю малину.

— Навіщо ви її збираєте?

— Щоб жити.

— Як це, щоб жити?

— Нам простим людям важко заробити гроші. Тому ми повинні робити все, щоб прогодувати сім'ї... А у вас є сім'я?

— Я маю дружину, але не маю дітей.

— Я тобі дам дещо.

— А, що саме?

— Дві чарівні малини.

— А, що вони означають?

Бабуся посміхнулась і сказала:

— Рожева це щастя, а чорна це горе. Використовуй їх розумно, ха-ха-ха-ха, — і зникла.

Король злякався і поїхав до замку. Він розповів усе своїй дружині. Вона взяла рожеву малину в руки, і відразу побачила видіння: вона народила дитину, коли її з'їла. Вона розповіла королю про це видіння і сама з'їла рожеву малинку. Через кілька місяців у них з'явилася донька. Вони назвали її Галинкою, і вона виросла чемною і доброю, але завжди хотіла їсти малину. Батьки завжди давали їй все, що вона хотіла. Минуло кілька років, і Галинці вже виповнилося п'ятнадцять років. Після її дня народження королева померла. Пройшло три місяці, і король захотів віддати свою доньку заміж за принца Едуарда. Галинка сиділа сама на лавочці у королівському саду, і до неї підійшов принц Едуард.

— Принцесо, чому ви сидите тут самі?

— А ви, що хочете скласти мені компанію?

— А, можна?

— Якщо хочете, сідайте, — принц сів біля Галинки. — А ви принц, так?

— Так, а що таке?

— Мій батько хоче, щоб я вийшла за вас заміж.

— А ви не хочете?

— Я хочу, але не за першого зустрічного.

— Я для вас перший зустрічний?

— Так, я вас вперше бачу, ви - принц з якоїсь там країни.

— А ви не вірите в кохання з першого погляду?

— Не знаю, можливо, що ні, — усміхнулась.

Едуард засміявся і сказав:

— Ви кумедна.

Вони почали сміятися і ще трохи поговорили. А тим часом у лісі стара відьма Респері сиділа на малиновому троні і роздумувала вголос.

— Я відчуваю те, що не маю відчувати. Ця стара відьма зробила те, що не мала робити, — і в туж хвилину телепортувалася до старої відьми Феліції.

Феліція здивовано сказала.

— Респері, що ти тут забула?

— Ти зробила те, що не мала робити.

— І що саме я зробила?

— Ти добре знаєш, що ти зробила. Ти дала королю дві заборонені малини. І я відчула, що є дитя, яке має сили малинової відьми.

— Я хотіла відновити нашу расу, малинових відьом.

— А ти мене спитала! Я королева малинових відьом, і ти зрадила ковен.

— Ковен з двох відьом, це не ковен.

— Що ж, тоді не буде ніякого ковену.

— Ти мене вб'єш.

— Так, і ще вб'ю цю малу, нікчемну принцесу, — створила рожеву енергію і вдарила нею у Феліцію, і Феліція вибухнула, і Респері телепортувалася до свого замку, підійшла до ясновидної кулі, і побачила там Галинку, яка сиділа у своїй кімнаті. Вона сказала їй у голові. — Іди.

Галинка встала і почала блукати замком. Побачила одні двері. Респері сказала їй у голові.

— Так, заходь.

Галинка відкрила двері і зайшла у кімнату, і там стояла шафа. Респері сказала їй у голові.

— Відкрий шухляду.

І вона відкрила шухляду, і побачила чорну малину і взяла її у руки. Галинці далося видіння: вона побачила у ньому, що її мама з'їла рожеву малину, і тоді з'явилася вона. Галинка скрикнула, і Респері сказала їй у голові.

— З'їж, з'їж її.

І Галинка з'їла чорну малину і померла.

— Ура! Але, ще зарано радіти, — дуже голосно засміялася.

Король, почувши, що Галинка кричала, побіг і зайшов у кімнату, де вона була, і сказав.

— Дитино, що ти накоїла.

Принцесу узяли і положили у її кімнаті. Король вийшов із кімнати Галинки і став посередині замку. І зненацька з'явилася відьма Респері і сказала.

— Привіт, королю Артуре, ти мене знаєш.

— Королева відьом, Респері.

Респері здивувалася і сказала.

— Знаєш, а я думала, що ти мене не знаєш.

— Що тобі треба?

— Добити твоє дитя, яке ще трохи живе, і забрати її серце.

— Що? Я тобі не дозволю це зробити!

— Ну, ми це ще побачимо, — зникла.

Король побіг до Галинки. Прибіг, і біля Галинки стояла Респері.

— А ти швидкий, як на старого, — вдарила його рожевою енергією, він упав.

В цей момент принц гуляв по саду, і почув дещо, подивився на замок і побачив у вікні відьму. Він сказав до воїна, який стояв позаді нього.

— Привезіть сюди катапульту, швидко! — воїн побіг. — Я спасу її, бо я її люблю.

Воїни привезли катапульту до принца, і один з воїнів сказав.

— Принце, що ви хочете робити з нею?

— Запустіть мене у це вікно, — показав на вікно принцеси. — Швидко!

Принц сів у катапульту, і його запустили. Він летів і залетів мечем відьмі прямо у серце. Її серце вилетіло. Король прийшов до тями, подивився на серце відьми, і йому далося видіння: він побачив у ньому, що у серці відьми є малина, яка може врятувати життя. І король без різних думок, узяв із серця відьми Респері малинку і дав її Галинці, і вона якось її проковтнула і ожила. Король радісно сказав.

— Ти жива!

— Ви мене врятували?

— Так, ми вас врятували, — сказав Едуарт.

— Більшу справу зробив принц.

— Це правда?

— Напевно... Принцесо, я давно хотів вам сказати, що я люблю вас.

— Я думала, що кохання з першого погляду не існує, але тепер я впевнена, що існує. І так, я теж вас люблю.

І через два дні принц та принцеса одружилися, і вони жили довго та щасливо.