Жили собі колись король та королева, і вони не мали дітей. І ось одного дня король поїхав на полювання, і побачив у лісі стареньку бабусю, вона була одягнута у чорний плащ. Король підійшов до неї й сказав з цікавості:
— Що ви робите?
— Я збираю малину.
— Навіщо ви її збираєте?
— Щоб жити.
— Як це, щоб жити?
— Нам простим людям тяжко заробити гроші. Тому ми повинні робити все, щоб прогодувати сім'ї. А у вас є сім'я?
— Я маю дружину, але не маю дітей.
— Я тобі дам дещо.
— А, що саме?
— Дві чарівні малини.
— А, що вони означають?
Бабуся посміхнулась і сказала:
— Рожева це щастя, а чорна це горе. Використовуй їх розумно, ха-ха-ха-ха, — і зникла.
Король злякався і поїхав до замку. Він розповів усе своїй дружині. Вона взяла рожеву малину в руки, і відразу побачила видіння: вона народила дитину, коли її з'їла. Вона розповіла королю про це видіння і сама з'їла рожеву малинку. Через кілька місяців у них з'явилася донька. Вони назвали її Галинкою, і вона виросла чемною і доброю, але завжди хотіла їсти малину. Батьки завжди давали їй все, що вона хотіла. Минуло кілька років, і Галинці вже виповнилося п'ятнадцять років. Після її дня народження королева померла. Пройшло три місяці, і король захотів віддати свою доньку заміж за принца Едуарда. Галинка сиділа сама на лавочці у королівському саду, і до неї підійшов принц Едуард.
— Принцесо, чому ви сидите тут самі?
— А ви, що хочете скласти мені компанію?
— А, можна?
— Якщо хочете, сідайте, — принц сів біля Галинки. — А ви принц, так?
— Так, а що таке?
— Мій батько хоче, щоб я вийшла за вас заміж.
— А ви не хочете?
— Я хочу, але не за першого зустрічного.
— Я для вас перший зустрічний?
— Так, я вас вперше бачу, ви - принц з якоїсь там країни.
— А ви не вірите в кохання з першого погляду?
— Не знаю, можливо, що ні, — посміхнулась.
Едуард засміявся і сказав:
— Ви кумедна.
Вони почали сміятися і ще трохи поговорили. А тим часом у лісі стара відьма Респері сиділа на малиновому троні і роздумувала вголос.
— Я відчуваю те, що не маю відчувати. Ця стара відьма зробила те, що не мала робити. Що потрібно зробити їй, і поговорити з нею, — телепортувалася до старої відьми Феліції.
Феліція здивовано сказала.
— Респері, що ти тут забула?
— Ти зробила те, що не мала робити.
— І що саме я зробила?
— Ти добре знаєш, що ти зробила. Ти дала королю дві заборонені малини. І я відчула, що є дитя, яке має сили малинової відьми.
— Я хотіла відновити нашу расу, малинових відьом.
— А ти мене спитала! Я королева малинових відьом, і ти зрадила ковен.
— Ковен з двох відьом, це не ковен.
— Що ж, тоді не буде ніякого ковену.
— Ти мене вб'єш.
— Так, і ще вб'ю цю малу, нікчемну принцесу, — створила рожеву енергію і вдарила нею у Феліцію, і Феліція вибухнула, і Респері телепортувалася до свого замку, підійшла до ясновидної кулі, і побачила там Галинку, яка сиділа у своїй кімнаті. Вона сказала їй у голові. — Іди.
Галинка встала і почала блукати замком. Побачила одні двері. Респері сказала їй у голові.
— Так, заходь.
Галинка відкрила двері і зайшла у кімнату, і там стояла шафа. Респері сказала їй у голові.
— Відкрий шухляду.
І вона відкрила шухляду, і побачила чорну малину і взяла її у руки. Галинці далося видіння: вона побачила у ньому, що її мама з'їла рожеву малину, і тоді з'явилася вона. Галинка скрикнула, і Респері сказала їй у голові.
— З'їж, з'їж її.
І Галинка з'їла чорну малину і померла.
— Ура! Але, ще зарано радіти, — дуже голосно засміялася.
Король, почувши, що Галинка кричала, побіг і зайшов у кімнату, де вона була, і сказав.
— Дитино, що ти накоїла.
Принцесу узяли і положили у її кімнаті. Король вийшов із кімнати Галинки і став посередині замку. І зненацька з'явилася відьма Респері і сказала.
— Привіт, королю Артуре, ти мене знаєш.
— Королева відьом, Респері.
Респері здивувалася і сказала.
— Знаєш, а я думала, що ти мене не знаєш.
— Що тобі треба?
— Добити твоє дитя, яке ще трохи живе, і забрати її серце.
— Що? Я тобі не дозволю це зробити!
— Ну, ми це ще побачимо, — зникла.
Король побіг до Галинки. Прибіг, і біля Галинки стояла Респері.