Розділ19

На годиннику 9 ранку я на роботі, почуваю себе дуже погано. Фізично нічого не болить, але душа рветься на частини. Я відпустила Гліба, та хочу дати шанс Валентину.
Через 2 дні повертається моя донька, хочу її зустріти.
У двері постукали
- Так, входьте. - це була моя помічниця вона вже повернулася з відпустки.
-Дар'я Олегівна вас викликає Валентин В'ячеславович.
- Добре зараз йду. - дівчина закрила кабінет. Вона чимось нагадувала мене. Також енергійна швидка, молодець. Беру щоденник та виходжу з кабінету. Приїхавши на потрібний поверх знайшла кабінет мого начальника. Відкриваю двері, цікаво чому Олексій не сказав що продав компанію?
- Привіт - чоловік встав с крісла, на ньому був синій піджак та червона краватка.
- Доброго дня Валентин В'ячеславович.- я вирішила не одразу все сказати.
- Даш, ти хочеш тримати дистанцію ?- його очі дивилися на мене.
- Я не хочу тримати дистанцію, але це робота.
- Не зрозумів.
- Я хочу спробувати бути с тобою. - він обійшов стіл підійшов до мене. Я дивилася в його зелені очі.
- Ти не жартуєш?
- Ні не жартую, а до речі навіщо ти мене викликав? - він посміхнувся.
- Хотів тебе побачити. До речі ознайомився з проєктами які є.
- І що скажете начальнику?
- Я дуже задоволений сумою яка прийшла на рахунок компанії.
- Ну то добре, я піду мене чекає робота.
- Можливо ми повечеряємо все ж та зустріч не склалася.
- Так, після роботи.
Пішла до свого кабінету посміхаючись.
У мене було три зустрічі, та куча паперів які не як не хотіли закінчуватися. Годиннику показував 21:32 ще треба зробити презентацію до нашого проєкту.
-Дар'я Олегівна, я вже йду.
- Так Марійка можеш йти, вибач сьогодні просто завал.
- Я презентацію зробила, так що можете не хвилюватися, займатися важливими паперами, а все я зроблю.
- Дякую. Хорошого вечора.
- Вам теж.
Дівчина пішла, а я посміхнулася вона все схвалює знає, що робити. Вирішила трішки відпочити та підійшла до вікна. Красивий вид пам'ятаю як було все тоді коли навчалась за кордоном.
Двері відчинилася, це був Валентин.
- Ти збираєшся? - він був зі своєю сумкою в якій носив ноутбук та папери напевне.
- Вибач, я зовсім запрацювалася.
- Що багато роботи? Не вже помічниця не допомагає?
-Ні, документів багато які треба підписати. Завтра нарада. Нові клієнти.
- Я в курсі, але там не Вітя робить все? Він же куратор.
- Так, але ідея моя розумієш?! - він поставив свою сумку на стілець підійшов до мене.
- Даш, треба трішки розслабитись, ти працюєш 24/7, але все ж можна зробити виняток. І взагалі я твій начальник. Тому наказую збиратися і їхати зі мною.
- Добре, поїхали. А куди якщо не секрет?- він підійшов до мене дуже близько і я вдихнула його аромат парфумів. Ми поцілувались, здається в перше відчула, як в середині забилося серце. Ми залишились в офісі до ранку. На моєму дивані було дуже зручно, в мене залишилась ще ковдра тоді коли я працювати нам не було холодно. Скоріше спекотно, я спала на його грудях, звісно, що гола Боже мій я не думала, що Марійка прийде так рано.
На годиннику 8:30, я не замикала двері. І раптом двері відчиняються і моя помічниця бачить мене та Валентина разом полу голими.
-Вибачте, пробачте - вона вилетіла кулею с мого кабінету.
-Дідько, подай мені мій одяг - сказала я.
- Тримай, не дуже зручно вийшло, але мені сподобалось - чоловік засміявся на тягаючи штани.
- Дуже смішно, мені на нараді тепер червоніти. - я застібала блуску коли Валік до мене підійшов
- Ти тепер моя, і взагалі всі ми дорослі люди. - взявши в долоні моє лице поцілував.
- Ми с тобою не говорили про різницю у віці - він закотив очі до гори
- Даш мені 37 у нас с братом 5 років різниці так, що мені здається, що ми підходимо. Та і після всього що між нами було.
- Так ти правий, допоможи мені застигнути спідницю. - я повернулася до нього спиною він швидко застібнув та поцілував у шию.
-Валік, треба збиратися,  я виглядаю не дуже. - чоловік одягнув піджак
- Ти виглядаєш, як завжди дуже сексуально. - я перевела на нього погляд.
- Мені здається класичні костюми не можуть бути сексуальними.
- Хах, спідниця які обтягують, блузки з розрізами. - він дивився на мене. - А в тебе є що показати.
- Валік перестань, треба збиратися у нас нарада о 10 годині. - я швидко привела себе до ладу.  Валентин вже пішов до конференц-зали.
Розділ 19.2 Гліб 5 років тому
Сиджу в кабінеті та не можу повірити, що моя дружина вагітна, я досі не розповів їй ким я є. Не можу наважитися.
Дзвонив Вал сказав, що наші клієнти не задоволені продукцією та просили привезти їм гроші назад.
Вирішив поїхати прямо зараз до аеропорту, який же я дурень.
Мій літак розбився, я прокинувся в лікарні з жахливими травмами та шрамом на все обличчя.
Вчився заново ходити, жити заново. Не міг одразу повернутися, моя сім'я в небезпеці. Мені розповідали про те що замість мене поховали іншу людину. Бачив Дашу як вона страждає, але не міг признатися їй. Нехай мій ворог думає, що мене не має і йому все вдалося.
Наші дні
Б'ю кулаком по столу, за 5 років я став директором компанії. Але моя дружина та донька не знають, що я живий.
До кабінету заходить Роман директор фінансового відділу та мій друг.
- ООо, так Гліб я не розумію ти хочеш рознести собі стіл? - він присів в крісло біля вікна.
- Ні, просто розслідування йде я скоро дізнаюсь хто 5 років тому замовив мою смерть.
- Ти зараз серйозно?
- Так, я переховувався дуже довго. Моя дружина, вона такий біль винесла за мене.
- Гліб ти розумів, що вона в небезпеці, за нею стежать все як ти просив. Але, будь ласка, не треба ризикувати. Не думаю, що твій ворог дурень.
- Знаю що на кону моя сім'я, але що йому було потрібно. Яка ціль стати ким? Вбивцею? - сів поруч з другом
- Скоріше стати на твоє місце Гліб -відповідає він.
-Ти маєш на увазі стати головним у постачанні ....
- Так ти мене розумієш правильно, ще біля твоєї дружини крутиться якийсь перець. Вони зустрічаються напевно - повідомляє мені він.
- Що?-  шок напевно але що я хотів 5 років минуло.
- Мені сьогодні Марічка написала, Гліб твоя дружина спить з власником компанії.
- Не може цього бути!
- Вона і так багато пережила, не думав забути її? -говорить він
- Не треба Ром, я не хочу чути цю маячню. Я повинен не гайно признатися їй.
- Я з  тобою друже. -говорить він.
- Дякую.
Даша
Я була у своєму кабінеті, нарада пройшла чудово тому займалася документами як раптом в мій кабінет вбігає помічниця та два чоловіки.
- Що тут трапилось? Ви хто? - встаю з крісла.
- Треба поговорити - говорить один з чоловіків не дав сказати моїй помічниці ні слова. - Залиште нас, будь ласка, Марічка.
-Добре - дівчина виходить, я досі не розумію що відбувається.
- Чого ви вриваєтесь до мого кабінету!? - випалила я.
- Даш, я повинен був розповісти раніше, але не зміг - знайомий голос, піднявши голову побачила обличчя на якому був жахливий шрам.
- Гліб? Не може бути, це не можливо - сльози опекли мої очі.
- Пробач мені. - чоловік говорив мені щось, а я не розуміла. Не наче в трансі.
- Як? - промовила я.
- Після аварії я опинився в лікарні, в мене був струс переломи та величезна рана на обличчя, в лікарні я зустрів Романа він став мені допомагати. Я не сказав тобі тому, що мій ворог був живий. Він міг вбити тебе та нашу доньку. Тому я вирішив переховуватися.
-Я не можу в це повірити. Ти живий.- я кинулася до нього мені було все одно, що там було. Він був живим. І не важливо було нічого , я зрозуміла що до Валентина я нічого не відчувала.
- Даша - я так сильно його обіймала, він теж його парфуми.
- Я тобі вірю, щоб там не було. - після сказаних слів я занурилася в темряву.
Все життя пролетіло перед очима.
- Даша прокинься, будь ласка, кохана. - чула голос Гліба, приходила до тями.
- Ти справді живий - я лежала на дивані напевно мене поклав Гліб.
- Так кохана, ти як? - чула хвилювання в голосі чоловіка.
- Добре ти поруч і це саме важливе що може бути. - промовила я стискаючи його руку.
Його очі дивилися на мене, а я піднявши свою руку доторкнулася до шрама. Перехопивши мою руку він підніс її до губ.
Раптом відкриваються двері та заходить Валентин. В його руках зброя.
- Ти живий? Я все зробив, щоб ти не вижив в той аварії. Але ти живучий не врахував. Ще твоя дружина мені дуже сподобалась. Думав що отримаю ще і її - говорить він.
- Ах ти сволота, чого тобі бракувало? - промовив Гліб.
- Грошей  та стати головним в постачанні отримати всі привілеї. - говорить він.
- Моя дружина тут не до чого. Тому можеш її відпустити. - Гліб був один, чоловік який був з ним напевне пішов коли я знепритомніла.
- ААА, вона не розповіла, що ми переспали. Вона у тебе гаряча штучка. -  мені так огидно від себе.
- Закрий рота, чого ти зараз хочеш? - Глібу було боляче все це слухати. Я відчувала себе шльондрою яка зраджує своєму чоловікові.
- Вашої смерті. -  повідомляє він з нанавистю у голосі та в очах.
-Не цього разу, що ти твориш. Ти розумієш що твоє життя більше не буде тим що було? - промовила я
- А ти замовкни, якщо ти не ламалася так довго все було по іншому. 
- Яка ж ти мерзота. - все що я могла сказати.
- Знаю, прощайся з чоловіком. -  і направляє на нього зброю.
- Не цього разу. 
Я кидаюсь та закриваю чоловіка собою, куля проходить скрізь мене відчуваю біль, але головне, що я врятувала свого чоловіка.
- Даша!!!! - віддалений крик чоловіка.
- Подбай про Еву.
Гліб
Все так швидко сталося, що я не зрозумів, як моя дружина опинилася у мене на руках. Мої руки стали червоними. Кров ставало все більше. Я схопив її на руки та поніс плювати на цього виродка. Він як стояв, так і продовжував стояти.
В лікарню я летів, так боявся все втратити мені здається що без неї я не зможу дихати.
ЇЇ забрали я чекав дивися на свої руки в її крові. Боже не вже я її втрачу. Це моя помилка не вона винна в тому, що відбувається. Через годину виходить лікар.
- Як вона? - він дивився на мене та промовив.
- Ваша дружина втратила багато крові, та куля заділа серце. Ця доба буде вирішальна, або вона прокинеться .... мені шкода.
- Можна мені до неї.
- Ні, вона в реанімації. - він пішов я сповз по стіні вниз. Треба сказати її батькам та Насті. Наша донька.
- Алло це Гліб - Настя мовчить.
- Що? Як?
- Зараз це не важливо, Даша зараз в реанімації, Валентин стріляв у неї.
- Хто? Гнат твій брат стріляв у Дашу. - говорить вона своєму чоловікові.
- Що? Дай трубку.
- Алло
- Привіт Гнат
- Гліб? Що у вас там сталося?
- Я не знаю як сказати твій братик намагався вбити мене, а зараз стріляв в мою дружину.
- Валентин? Боже не можу в це повірити.
- А ти повір, ця мерзота зруйнувала моє життя ради влади та грошей.
- Ми вилітаємо першим рейсом. - він скинув дзвінок, а я пішов до палати в реанімації готовий сидіти там всю ніч.
Під ранок я сидів на сходах лікарні пив каву. Вона так і не прийшла до тями.  Я винив себе в том, що сталося моя кохана людина на грані смерті, і я нічого не можу зробити.