Максим Остапенко

Вдруге вийшло так, що я підірвав довіру своєї коханої дружини до себе.

Та ще й Лаура. 

Мала б совість. Сама заміж вийшла за мого кращого друга, ще й мені моє життя встигла зіпсувати.

Між нами з нею нічого не було, та й не пов'язує нас нічого абсолютно.

Того дня я дуже сильно спішив до моєї дівчинки, купив солоденького і хотів порадувати кохану.

Повертався з роботи.

І в центрі міста побачив Лауру Максименко.

Вона запропонувала мені згадати дитинство, шкільні роки та зайти до найближчої кав'ярні.

Я відмовлявся досить довго, а потім усе ж здався.

Ми просто сиділи, пили каву, Лаура торохкотіла все про те, про се, про життя, про своє майбутнє весілля.

Я слухав дещо мляво, майже й не вникаючи в суть розмови і все поглядав на годинник.

І потім раптом їй забаглося зробити спільне селфі.

Це було досить раптово.

А зараз я сиджу і молю Бога, щоб те фото десь не побачила моя кохана дружина.

Моя дівчинка мені цього не пробачить.

Це її вб'є.

Який же я дурень.

Другий раз я втрачаю своє кохане руденьке щастя.

І тепер я не знаю як вчинити.

Я був в Лаури вдома, просив її маму, щоб дала можливість нам поговорити, багаторазово гукав моє Диво на ім'я, але ніхто не відгукувався.

Якщо вона цього разу поїде, я втрачу свою кохану назавжди, а цього я допустити не можу, бо вона моє все. Моє життя, моє дихання, мій дім.

Я повинен про все їй розповісти якнайшвидше.