Лаура Міллер

Усе ішло як треба, я досить сильно хвилювалася перед церемонією, але намагалася з усіх сил не подавати виду.

Ми з коханим зібралися досить швидко і з весільним кортежем з п'яти автівок успішно дісталися до РАЦСу.

Я точно знала, що наш день буде насправді особливим, але не здогадувалася, що аж наскільки.

Ми обмінялися обручками, церемонія добігала до кінця.

І тільки-но вийшли із зали, побачили здалеку іще одну пару.

Наречена підійшла до нас, залишивши нареченого стояти на місці.

І так, це була Лаура Максименко.

Проте, замість того, щоб щиро порадіти за нас, або хоч поділитися своїм щастям, вона мовила:

"Макс, а Ти пам'ятаєш, що було два тижні тому?

Повір, а було весело, ми прекрасно провели час. Дякую за те, що не забуваєш стару подругу".

Усі гості були  шоковані, а я вже було хотіла дізнатися, що ж було там насправді, проте, вона багатозначно посміхаючись, розвернулася і пішла до свого нареченого.

Їх покликали до зали, а я ще довго стояла вбита горем, не могла мовити ні слова.

З очей тікли сльози, Максим щось говорив, а я вже його не чула.

Він мені увесь цей час клявся у вірності і розповідав про те, як щиро та палко мене кохає...

Невже зрадив?

Що ж там між ними такого могло бути, якщо він більшість часу був зі мною, хоча, хто зна?

Як він міг взагалі так вчинити зі мною?

Я ще досить довго ридала, але під руки з РАЦСу мене вивели батьки.

Мама привезла в нашу квартиру, я лежала на ліжку і вже не хотіла нічого.

Пролежала так три дні, ось тобі й подружнє життя...

Не так я його собі уявляла, але що ж поробиш, варто жити далі.

Максим дзвонив сотню разів, проте, я не брала слухавку.

Батько поїхав до дому, а мама увесь час була поряд, майже не відходячи.

Якось чоловік прийшов з букетом троянд і тортом, хотів усе пояснити, але мама його й за поріг не пустила.

Чим він взагалі думав?

Що мав на меті?

Чому він так вчинив, ну чому?