Дві Лаури

Лаура Міллер

Ще вчора я була випускницею, що закінчила школу з золотою медаллю, дівчиною, чиї почуття були зранені зрадою, очі переповняли сльози, а душу нестерпний біль за себе колишню. Ту дівчинку, чиї мрії про світле майбутнє розвіялися як попіл після пожежі.

Уже сьогодні я несміливо роблю крок у своє нове життя...

У життя, в якому Максиму не буде місця, хоча, у серці залишу теплі спогади про нього.

Я варта кращого.

Моє майбутнє залежить тільки від мене самої і лише в моїх силах збудувати його так, як хочу я.

Мені понівечили моє серце, розбили довіру, зламали моє вчора, але тепер я інша.

Вчора був вечір, що змінив докорінно моє життя і ставлення до нього.

Та попри все у мене є віра в завтра. Минуле нехай залишиться в минулому.

Дивлюся на годинник. Залишилося до прибуття літака ще 20 хвилин.

Ми з валізами стоїмо в його очікуванні, мама висловлює думки про те, що все тепер позаду і у нас усе почнеться з чистого аркушу.

І я їй щиро вірю.

Хоча, мене не покидає відчуття флешбеку з переїздом до України.

10 хвилин, 5.

Нарешті ми вилетіли, ще трішки і нас вітатиме привітний Бостон, а поки... Нехай усе буде так як і повинно.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше