Максим Остапенко

Я говорив, і помітно хвилювався, мій голос тремтів, як на вітрі останній листок, а переді мною стояла вона... Лаура Міллер.

Довгий час я уявляв собі нашу зустріч, але не думав, що вона настане так швидко.

Насправді, подарунок я підготував уже давно, але навіть не мріяв, що колись його подарую красуні.

Якось дівчина забула свій телефон на парті, а сама вийшла, я скориставшись моментом, попросив Олега, щоб він поглянув її номер, запам'ятав, переказав мені, а я уже вирішив твердо, що цього разу не схиблю і таки зателефоную і запрошу кудись... Чого б це мені не вартувало.

І ось, ми сіли за столик, я замовив нам 2 латте і по шматочку Наполеона... І як виявилося, таки вгадав, це був її улюблений.

А ще я помітив, що вона не така як зазвичай.

Точніше, не така, як здається.

Вона чудова.

Виявилася дуже товариською, багато жартувала, а я відмітивши прекрасне почуття гумору та неймовірну щирість, зрозумів, що так, вона та...якій вдалося заполонити моє серце.

А потім простягнув коробочку.

В ній був диск з піснею, яку я присвятив для неї.

Пісня про почуття, що не має ні меж, не відчуває ні віку, ні кордонів.

Про перше шкільне кохання, а ще... Таки зізнався в тому, що до неї відчуваю.

А потім ми ще довго гуляли містом до самого вечора, про домашнє завдання... Історія замовчує...

Воно ніби було не для нас, не нам задане.

Їли морозиво і знову сміялися, а потім я провів її додому і запропонував пересісти до мене, вона погодилася, а я пропав...

Ми попрощалися та я ще довго не міг заснути, все думав про неї, про майбутнє.

А потім настав ранок і... Мене розбудила Лаура Максименко дзвінком у двері, я думав, вона просто запропонує піти до школи разом, а я чемно відмовлюся, але, сталося те, чого я не очікував....