На календарі 16 травня, я мовчки сиділа спілкуючись з Максимом, паралельно заповнювала щоденник вдячності, Олена Василівна проводила урок, Макс сидів, відповідав на всі мої запитання, паралельно граючи "у танки".
Раптом вчителька втратила дар мови, до класу зайшло рудоволосе кучеряве дівча. Всі стихли.
Я розуміла, що ми з нею не подружимось точно, та ще й Остапенко завис, вдивляючись... ніби в душу нової однокласниці.
Оце реакція...
Аж прикро стало... Але, що ж, все буде добре і це минеться, все рівно, найпопулярніша дівчина у класі тут я, а моя тезка мені не конкурентка.
Звичайно, я обожнюю спілкування з новими людьми, але це...вище моїх сил.
-Остапенко, чому ж Ти закляк, усі давно слова записують?! Вчителька спробувала привести до тями цього нетямущого, але його того дня ніби підмінили.
Все сидів і видивлявся на ту новеньку.
Це мене геть добило, я образилася, вирішила після уроків йому всю свою біль виказати, але...як же я помилялася...
Він став геть іншим з того дня, а мені тільки й доводиться думати як би змусити його приділяти хоч трішки уваги навчанню та музиці, але ж ні...