17. Юля. “Ця ніч — тільки наша…”

— Я зараз приїду, — чую я в слухавці. — Хвилин пʼятнадцять. 

— Приїдь, — шепочу у відповідь. — Я дуже скучила за тобою…

— Збирайся, зараз буду, Юлю, — каже він неголосно. — Я відібʼю виклик, бо за кермом говорити не дуже зручно, добре?

— Добре, — видихаю в слухавку, тоді кладу телефон на тумбочку і йду у ванну вмиватися. Не хочу щоб Матвій бачив мене такою нещасною і заплаканою…

П'ятнадцять хвилин проходять швидко і Матвій присилає мені повідомлення, що він вже внизу. 

За цей час встигаю написати записку для Олі, що зі мною все гаразд, прикріплюю її магнітом до холодильника і тихо виходжу з квартири. Замикаю двері і вже за хвилину виходжу в нічну темряву. Приємна прохолода огортає мене. Бачу біля під’їзду фари Матвієвої машини і думаю, яка б я була щаслива раніше, у передчутті зустрічі з ним. До того, як дізналася про цю його таємницю. Згадую, як Діана описувала його стосунки з Алею… Цікаво, від них зараз теж “іскри сиплються”? Чи довго він витримає це подвійне життя? Скільки нам зустрічей залишилося, до того, як він скаже: “Вибач, Юлю, я обрав її”?  

Коли він бачить мене, то одразу йже назустріч і вже за мить обіймає мене. Гладить по волоссю, пригортає до себе, цілує в скроню, в щоку, в маківку.

— Пробач мені, будь ласка, — шепоче він мені на вухо. 

Мені так добре в його обіймах, і на мить я забуваю про все, думаю тільки про нього, про те, який він хороший… Теж обіймаю і цілую його.

— Я скучила, — шепочу йому на вухо. Думаю, що коли не говорити про Алю, то ніби її й немає між нами. Хоча знаю, що все одно не зможу не говорити. Але це буде колись потім…Не зараз…

— Я теж скучив, — він торкається губами мого вуха. — Поїхали додому. 

Мені приємно, що він не каже “до мене”. “Додому” — це звучить наче “до нашого спільного дому”. 

Я зазираю йому в очі:

— Так, поїхали. Ти, мабуть, втомився…

— Все нормально, — він теж дивиться на мене і торкається долонею моєї щоки. — Я не хочу, щоб ти знов плакала, Юлю…

— Не буду, обіцяю, — я усміхаюсь. — Я так тебе кохаю…

— І я, — він торкається губами моїх губ, прикриваючи очі. 

— У нас все буде добре, правда? — запитую я, відчуваючи себе потопаючим, який чіпляється за соломинку. 

— Так, все буде добре, — він зазирає мені в очі. 

— Тоді поїхали, — я стискаю його долоню. — Хочеш, можемо разом прийняти душ? 

— Так, давай так і зробимо…

***

Коли він цілує мене, а вода стікає нашими тілами, я забуваю про все. Кожен його дотик, кожен поцілунок змушує серце битися настільки швидко, що все моє життя, всі мої відчуття ніби звужуються до цієї душової кабінки. 

Тут мокро, тепло і солодко. Тепло все посилюється і в якусь мить стає жарко. Я хапаю повітря ротом, але Матвій ловить мої губи і цілує. Цілує, цілує, цілує… Ловить кожен мій видих. Він тримає мене. Його руки мокрі, моє тіло теж все мокре і слизьке від гелю для душу. 

Перед очима вже зʼявляються мушки, мені дуже добре, все стає таким яскравим, я вся тремчу, і він тремтить зі мною. Важко дихає мені на вухо і шепоче моє імʼя… Він ще ніколи не шепотів моє імʼя так, як сьогодні…

***

Він обіймає мене, притискає на ліжку до себе так, ніби боїться, що якщо відпустить, я зникну. Торкається губами шиї і шепоче:

— Не тримай все в собі, ніколи…

— Я не хочу, щоб ти думав, що я прагну контролювати тебе, — так само тихо кажу я. — Або щоб виникло враження, що я тобі не довіряю..

— Я не буду так думати, обіцяю, — Матвій торкається губами моєї щоки. 

— Ти кохаєш Алю? — я обіцяла собі, що не згадуватиму про неї, і все одно не дотрималась обіцянки. Закушую губу, зла на себе. Адже все було так добре, а тепер, певно, я зіпсувала наше побачення…

— Я кохав Алю, — він зітхає. — Не буду цього заперечувати, я дійсно кохав її.

— Якщо ти знову хочеш бути з нею, я не стоятиму між вами, — шепочу я. — Тільаки скажи, і я все зрозумію. 

— Навіщо ти все це кажеш… Я зараз тут, з тобою, ми голі, я обіймаю тебе, а ти кажеш це, — він зазирає мені в очі.

— Вибач, я обіцяла собі, що не буду говорити про неї, — я заплющую очі, бо відчуваю, що от-от з них потечуть сльози. — Більше цього не повториться… Не ображайся, будь ласка…

Він пригортає мене до своїх грудей і цілує в маківку, після чого я чую тихий видих.

— Я хочу, щоб ти був щасливим, — кажу, обіймаючи його. — Все зроблю для цього…

— Я теж хочу, щоб ти була щаслива, Юлю… Все буде добре…

Кладу голову на його плече і заплющую очі. Мені так спокійно, затишно… Відпускаю всі тривоги, насолоджуючись цим моментом. Можливо, завтрашній день знову принесе якісь переживання. Але ця ніч — вона тільки наша.. І з цією думкою я поринаю в сон…

Аля

Я не дзвоню Матвію, вирішила, що цим можу засмутити його дівчину, тому, якщо хочу щось йому сказати, пишу повідомлення. Звісно, нічого такого, що можна було б зрозуміти двозначно. Я забороняю собі думати про нього як про чоловіка, якого кохаю. Він зараз для мене лише батько Макса. Виходить… ну, скажімо так, не завжди виходить. Але я стараюся.