5. Попередження від топ-моделі

— Хто це? — запитує Діана у Матвія. — Я не пригадую в тебе такої співробітниці…

— Нова помічниця, яка буде вести соцмережі,  — відповідає Матвій і трохи насуплюється. — Привіт, до речі. 

— Я її вже десь бачила,  — очі Діани зупиняються на моєму обличчі. Схоже, вона, на відміну від Матвія, дуже  спостережлива. 

— Може, ти хоча б привітаєшся? — все ж не витримує Матвій. — Зі мною, з Юлією? 

— Привіт, — каже вона холодним тоном. — Ти, здається, журналістка? Хочеш зібрати компромат на мого хлопця і написати якусь викривальну статтю? Чи, може, тебе його  конкуренти підіслали? Я буду стежити за тобою, так і знай…

— Діано, — Матвій насуплюється ще більше. — Що я тобі казав про мій робочий простір? 

— Якби не було цього прецеденту з Лізою, то я б тобі довіряла, — відповідає вона.  — А так… Доводиться все тримати на контролі. 

— Я на повідку сидіти не буду. Залиш нас, Діано, — каже він не надто привітним тоном.

Вона хмикає і мовчки виходить за двері. З приймальні чути, як вона щось говорить Олені Петрівні. 

— Я справді була журналісткою, але звільнилася, — кажу я.  — Моє резюме правдиве. І конкурентів ваших я зовсім не знаю, ніколи не займалася видавничою справою. 

— Яка була причина звільнення? — він уважно дивиться на мене.

— Зіпсувала редакційне майно, -— відповідаю я, зітхаючи. 

— Хм, — хмикнув він. — Яке майно? Що саме трапилось? — він не відводить від мене погляду. — Я маю право знати, мені з тобою теж працювати ще.

— Я була на одному благодійному заході, послизнулася і розбила фотоапарат, — кажу, відчуваючи що кров приливає до щік. Мабуть, тепер він точно мене згадав, і те, як я по-дурному сиділа на асфальті, також. 

— І за це тебе звільнили? — перепитує Матвій. — Ну, за мною з фотоапаратом значить ходити не будеш. Хоча якісь фотки інколи треба буде і робити, — замислено додає він.

— Я тепер буду уважніша, — кажу я. — Тобто, якщо ви скажете мені щось знімати, буду дивитися під ноги…

Верзу якусь дурницю, і сама злюся на себе через це. 

— В камеру теж не забувай дивитись, а то ми розпрощаємось ще швидше, ніж ти щось розібʼєш, — він говорить серйозним голосом, але коли я дивлюсь на нього, бачу, що його очі блищать, а губи ледь стримують усмішку.

— Звичайно, — я теж усміхаюсь. — Хоча, якщо ваша дівчина мене незлюбить, я певно тут довго не протримаюсь…

Я тепер розумію, чому він сказав, що я можу працювати віддалено. Звісно, з такою “контролеркою” змушений перестрахуватися. Тому й у приймальні в нього сидить жінка, яка якщо не в матері, то в старші сестри годиться. 

— Діана нічого не вирішує, — він знизує плечима. — Просто мене дратує, коли вона ниє. 

— Ясно, — кажу я. — Ну, можете їй передати, щодо мене їй немає причин хвилюватися, я завжди була проти службових романів. 

Згадую свого колишнього шефа, який якраз був і не проти цих романів… Хтозна, чи цей Матвій не такий самий? Але, мені здається, він не з таких. 

— Та й ти не в моєму смаку, — киває він. — Власне, твоя фотка також вплинула на те, що я взяв саме тебе. 

— Ну, це добре, — бурмочу я, хоча його слова мене добряче зачепили за живе. Виходить, що він вибрав найбільш страшненьку з кандидаток на посаду? 

— Тоді я зараз додам тебе в чат, можеш йти. Випробувальний термін буде місяць, — говорить Матвій. 

— Дякую, до побачення,— з полегшенням видихаю я. Піднімаюся з крісла, і виходжу в приймальню.

— Ну що, тебе взяли? — запитує секретарка. 

— Так, — кажу я.

— Ну, чудово, — вона усміхається. — Тоді до зустрічі завтра. 

— До зустрічі,  — я також усміхаюсь і виходжу в коридор. І тут моя усмішка зникає. Бо там біля вікна стоїть Діана і щось читає з телефону. Коли бачить мене, то пальцем манить до себе. Вираз її обличчя не передвіщає нічого хорошого. 

Я підходжу, весь час думаючи, що от було б смішно, якби я зараз перечепилась і впала. Але ні, більше такого не повториться. Не збираюся виглядати посміховиськом для цієї дуже красивої і впевненої в собі дівчини. 

— Привіт ще раз. Сподіваюсь, ти мене зрозуміла щодо Матвія? Він — мій, ми скоро одружимось.

— Так, це ні для кого не секрет, — відповідаю я. 

— Не смій бути з ним наодинці. Він такий, що може спокусити таку наївну дівчинку, як ти. От тільки потім залишить біля розбитого корита, бо все одно одружиться зі мною. З попередницею так і було, — додає вона.

 — Не хвилюйтесь, у мене є хлопець, — кажу я, щоб вона відчепилися від мене. 

Хлопця насправді у мене немає, але навряд чи Діана буде перевіряти. 

— Ну, хлопець хлопцем, а Матвій… — вона зітхає. — Я знаю, як він впливає на жінок. Тільки спробуй наблизитись до нього, я тебе попередила.

— Добре, я матиму це на увазі, — відповідаю. — Мені можна йти? 

— Так, — вона киває.