4. Запрошення у гості

Коли мій телефон дзвонить, я вже майже готова виходити з дому. 

— Юлю, твій бос тебе вже викликає, — каже Оля, зазираючи до кімнати і тримаючи в руках мій мобільний. 

— Дякую,  — кажу я і приймаю виклик. 

— Привіт, я під твоїм будинком, — говорить Матвій. — Готова?

— Так, вже виходжу, — відповідаю, зазираючи востаннє у дзеркало. 

— Окей, чекаю, — каже він і відбиває виклик. 

— А він симпатичний? — цікавиться Оля. — В тебе є фотка? 

— Можеш погуглити, — знизую я плечима, — набери “Матвій Нагорний” — і побачиш. 

Сестра дістає мобільний і одразу гуглить, а потім каже:

— Ох, гарячий… Я б із таким познайомилась. Красивий, багатий, певно, розумний, раз веде свій бізнес, а що ще треба? — підморгує вона.

— Він уже зайнятий, — я остуджую її запал. — Має наречену-модель. 

— Неречена — не дружина, — хихотить Оля. — Хоча модель… Прямо модель-модель? 

Хоч я й не маю часу, але знаходжу в інтернеті фото Діани Остролуцької і тицяю Олі під носа. 

— Повір, ми з тобою їй не конкурентки, — кажу я. — Тож краще тобі знайти якогось іншого хлопця.  А ще краще помиритися зі Стасом…

— Ого, ось воно як, коли ноги від вух, — замислено каже Оля. — Ні, не буду я з ним миритись. Хай собі милується  із сусідкою, я не буду таке терпіти і робити вигляд, що нічого не бачила…

— Значить, назло йому тобі треба бути щасливою, — я чмокаю її в щоку. — Все, я побігла, до вечора! 

— Скоріше, до ночі, бо вже пів на сьому, — вона хихотить. — Тільки попередь, якщо красунчик не захоче тебе відпускати! Щоб я не переживала!

— Це ділова зустріч, — кажу я, насупившись, — і там буде ще автор, книгу якого Матвій хоче видавати. Влад Крутенко. Я цілу ніч читала того автора, ледве не загнулася. У нього дійсно скандальні романи! Тож, думаю, романтики сьогодні точно не буде. 

— А не сьогодні? — вона підморгує. — Ну все, йди, бо твій красень-бос зачекався вже там!

— Не сьогодні теж, — я відчуваю, що ледь червонію. — Я проти службових романів, це добром не закінчується…

— Ну, заборонене кохання і все таке, це ж навпаки хвилююче! Люблю дивитися такі серіали! — енергійно каже Оля.

Цієї миті мій телефон знову дзвонить, це шеф.

 — Я вже виходжу! — гукаю я і швидко вибігаю з квартири…

***

Коли сідаю до машини, то якийсь час доводиться віддихуватись.

 — Вибачте за запізнення, — кажу, винувато дивлячись на Матвія. 

— Ти що там марафон бігла? — він лукаво усміхається. — Хоча, на таких підборах подібне важко провернути, — я помічаю, що він зазирає у виріз моєї сукні. — Гарно виглядаєш. 

 — Дякую, — кажу я. — Просто ліфт зламався, і я спускалася пішки.

Звісно, це неправда, але ж я не можу сказати, що затрималася, бо ми з сестрою обговорювали його персону. 

— Вийшло прочитати щось? — вір зазирає мені в очі. — Яка, на твою думку, людина цей Влад?

 — Ну, сама книга цікава, але іноді мені хотілося придушити її автора, — кажу я. — Хоча, це мабуть, значить, що роман вдався… Думаю, якщо новий написаний в тому ж дусі, вам варто за нього поборотися. 

— Зрозуміло, — Матвій киває. — Тоді давай поборемось, — він підморгує мені і рушає з місця…

***

Ми приїжджаємо на місце, і Матвій допомагає мені вийти з машини. Коли він торкається моїх пальців, я аж здригаюся. Відчуваю несподіване хвилювання і згадую слова Олі. Невже шеф мені подобається? Та ні, певно, я просто накрутила себе…

 — Дякую, — кажу, коли ми вже заходимо до ресторану.

— Он він, — Матвій киває в сторону столика біля вікна. 

Ми підходимо ближче, вітаємось і знайомимося, коли раптом Матвію дзвонять. Він дивиться на екран, насуплюється, дзвінок припиняється, але телефон одразу починає дзвонити знову. 

— Пробачте, відійду на хвилину, — каже він. — ви поки оберіть страви. Юлю, замов мені те ж саме, що і собі, — на цих словах він виходить з зали.

Я гадки не маю, що замовляти, стурбовано дивлюся в меню. 

— Читала мої книги? — Влад хитро усміхається до мене. 

— Так, вчора прочитала “Вільний шлюб”, — відповідаю. 

— І як тобі? — він уважно дивиться мені в очі.

— Розв’язка досить несподівана,  — кажу я.  — Вірніше, я здогадувалася, що тут щось не так, але все одно думала, що фінал буде інакший…

— Якщо любиш літературу, може, якось сходимо кудись разом, можу розповісти тобі багато цікавого… — він раптом торкається кінчиками пальців моєї руки. 

І саме в цей момент до столика підходить Матвій. Я бачу, що він насуплюється, щойно бачить руку Влада на моїй.

— Вона зайнята, — несподівано каже він, кладучи руку мені на плече.

Я тільки кліпаю очима, переводячи погляд з одного на другого. Здається, що хтось із них жартує, а може, й обоє, і зараз вони розрегочуться, раді, що зуміли розіграти мене.