Епілог

Меддок безбожно смикала штори одну за одною.

– Що ще накажете, місіс Голдсворд? – спитала вона, ставши проти сонця так, що вся її постать нагадувала суцільний чорний провал.

Обережно спустивши з ліжка ноги, Емілія наступила на незвично теплу підлогу. У Хайгемптоні вона завжди була холодною, навіть вогкою, тому з ранньої осені і до пізньої весни на ноги доводилося натягувати  по кілька пар панчох.

Підійшовши до вікна, вона притиснулася до нього пальцями.

– Ви нездужаєте?

– Зовсім трішки, Меддок, зовсім трішки... Якщо чесно, мені тут зовсім не подобається. Тільки не говоріть про це містеру Голдсворду. Боюся, він прийме це на свій рахунок.

– Мілан – чудове місто, мем. Вам просто потрібен час  аби звикнути.

– Ні, до цього зовсім неможливо звикнути, – заперечила Емілія.

Краєм ока вона бачила, як старанно покоївка збиває подушки. Вона місила їх, як тісто, начиняючи подивом і вкладаючи в кожен стусан по цілому фунту несхвалення.

Ковзнувши долонями по склу, Емілія приготувалася пропустити світло крізь себе. Воно живило її, виривало з пітьми. Це була лише крайня міра, яка зовсім не запобігала наступному нападу, а просто відсувала його в часі, дозволяючи підготуватися і зібратися із силами.

Темрява підкочувала по-під горло, загрожуючи виплеснутися назовні густою блювотною масою. Прибравши руки зі скла, Емілія накрила ними обличчя, відчуваючи, як тепло тільки підстьобує нудоту. Очні яблука закипали в гарячих западинах, а на щоках червонів хворобливий рум'янець.

Нова властивість давалася Емілії важко, викликаючи неміч і пригнічуючи всі життєві процеси. Тіло її зненацька дерев’яніло, і години зо дві вона зберігала ту позу, в якій заставала її раптова хвороба. Невідривно дивлячись перед собою, вона відчувала, як очі її скляніють і висихають без найменшої надії зімкнути повіки. Навіть дихалося тяжко, тож вона воліла зовсім не дихати, аби тільки вирватися з тісної в’язниці власного єства.

Прибравши від лиця руки, місіс Голдсворд імпульсивно поклала долоню на потилицю і стала енергійно розтирати її. Якщо раптове заціпеніння застане її біля вікна, їй хоч-не-хоч доведеться слухати, як перешіптуються статуї на Соборній площі. Притискаючись до частоколу мармурових готичних шпилів Дуомо [1], вони здіймали такий гвалт, що Емілія щиро дивувалася, як Меддок вдається спокійно спати ночами. Треба віддати їм належне, статуї ніколи не заговорювали з Емілією і не виходили за межі яснослухання, коли пітьма накривала її з голови до п'ят і з нею траплявся черговий напад. Навпаки, тоді вони замовкали мало не миттєво, підводячи бідну дівчину до думки, що  їхні голоси звучать тільки в її хворій уяві. Чим далі її свідомість відокремлювалася від тіла і занурювалася в темряву, тим глухішими ставали звуки, які її оточували, і тілесне безсилля більше не панувало над нею, отруюючи легкість буття.

– Лягайте назад у ліжко, мем, – запропонувала покоївка. – Містер Голдсворд обіцяв відвідати вас, а він завжди тримає слово. Він страшенно розсердиться, якщо дізнається, що ви втнули щось іще. Тож майте на увазі: ви можете кричати так голосно, як вам це завгодно, але ніколи і ні за яких обставин не можна кидати у перехожих з вікна нічним горщиком. І не подумайте норовитися. Містер Голдсворд одразу найняв мене на роботу, дізнавшись, що у моєї сестри була падуча. Ото вже вона була кремезною, вам і не рівнятись! Я і сама іноді дивувалася, яким чином мені вдавалося її скрутити. Бувало, двоє дорослих чоловіків не могли, а я справлялася.

Темрява вкрадливо зазирала у вічі, заступаючи міський пейзаж сірим туманом. Опустивши голову, Емілія залишила у спокої почервонілу потилицю і обома руками вчепилася в край підвіконня. Темрява пульсувала в її грудях, і просочувалася крізь пальці, залишаючи на білій фарбі брудні сліди.

– З вами все гаразд? – занепокоїлася Меддок. – Думаю, вам слід прийняти заспокійливе. Невелика доза лаудануму піде на користь. Запевняю, ви відчуєте полегшення практично відразу, ніби у вас виросли крила, і ви можете піднятися на них у небеса. Але маю попередити, що краплі гіркі, і зазвичай я розчиняю їх у воді…

Темрява струменіла по її венах. Чорні гагатові намистини раз у раз проскакували блакитними руслами тонких капілярів, здійснюючи повний оберт від серця до серця. Вона видавлювала з неї душу, витісняла її, не зустрічаючи на шляху жодного опору, крім слабкої незгоди.

Дочекавшись, коли зачиняться двері, Емілія, хитаючись, відійшла від вікна і засунула руку під важкий матрац. Помацавши під ним, вона витягла запасний ключ і замкнула двері з внутрішньої сторони на два оберти, для надійності залишивши його стирчати в замковій щілині. На жаль, їм доведеться пожертвувати: до того часу, як вона опритомніє, двері вже відкриють і зроблять обшук.

Вмостившись прямо на підлозі, Емілія обняла руками коліна і уткнулася в них лобом. Округливши спину, вона скрутилася, замикаючи темряву в кільце і не дозволяючи їй розхлюпатися.

Чорнота густішала, утворюючи всередині зону високого тиску. Вона поволі сочилася з ніздрів та куточків очей брудними селевими потоками. Насилу стримуючи її всередині, Емілія відчувала, як вона натискає на невидимий поршень, і мріяла про хоча б невелику дозу лаудануму. Опіум робив процес звільнення практично безболісним, але через брак часу їй доведеться пережити кілька неприємних хвилин. У будь-якому випадку, якщо поршень вистрілить, вона встигне розправити крила.

Імла видавлювала Емілію зсередини, залишаючи на шкірі глибокі рельєфні відбитки, поки душа просочувалася крізь пори, відокремлювалася від купи кісток та еластичних м'язів, в'язкої лімфи та запалених нервів.

Емілія! Це ім'я, привласнене грубою матерією, продовжувало служити їй навіть тоді, коли вона цілком усвідомлювала свою відстороненість від існування фізичного. Вона щиро дивувалася тому, як можна було звеличувати її красу. Авжеж вона не йшла в жодне порівняння з тим блискучим виглядом, який дівчина набула, відокремившись від власного тіла. Образ її був таким невагомим, що вона ледь торкалася стопами підлоги, а біла мереживна мантія, що волочилася за спиною, раптом піднялася, розправилася і затремтіла двома білими крилами! Світ довкола горнувся до неї, і вона була доброю до нього!