Глава 6. Шувані.

Іноді наведених доказів замало. Вагомі для однієї людини, вони виглядають абсолютно непереконливими  для іншої.

Повернувшись додому і замкнувшись у кабінеті, містер Голдсворд то вставав з глибокого крісла і міряв кроками кімнату, то знову сідав, закидаючи ногу на ногу. Думки його головним чином були зосереджені на побаченому, підозрюючи обман.

Та що там  фрагменти тіла! Навіть маючи препоганий вигляд, вони не були надійним доказом, оскільки могли бути вилучені з трупа волоцюги і передані відповідній медичній установі на цілком законних підставах. Зрештою, вони могли бути вкрадені або перепродані, чого не можна виключати  в жодному разі, беручи до уваги манію деяких осіб скуповувати все більш-менш бридке і відразливе задля відтворення атмосфери таємничості. Остання була невід'ємною частиною маніпуляції людською свідомістю, внаслідок якої гаманці їхніх довірливих клієнтів худли. То навіщо їх виставляти на загал, якщо не заради матеріальної вигоди?

Власні аргументи подобалися містеру Голдсворду набагато більше, проте він ніяк не міг позбутися нав'язливого відчуття, яке змушувало в них сумніватися. Воно суперечило логіці і заводило думки в глухий кут.

– Міс Сандерс! – покликав він покоївку, збігаючи сходами вниз і на ходу одягаючи піджак.

– Так, сер? – відгукнулася та, визирнувши з їдальні.

– Чим зайнята зараз міс Ховард?

– Вона зібрала речі і поїхала близько години тому.

– Вона сказала, куди? А втім, не кажіть. У Блекторн.

– Так, сер.

– Так навіть краще, – пробурмотів він, беручись за ручку вхідних дверей. – От що. Якщо моя сестра прокинеться раніше полудня, передайте їй, що я поїхав залагодити деякі справи. Нехай не хвилюється.

– Як накажете, сер.

– Містер Семмюель Голдсворд, яким ви так наполегливо цікавилися, – доповіла місіс Брюстер, впускаючи відвідувача у вітальню. – Накажете щось принести?

–  Нічого не треба, –  відмовився граф. – Навряд чи наша розмова затягнеться.

– Як накажете, –  відповіла вона, безшумно зачиняючи за собою двері.

– Прошу вас, сідайте у крісло, – звернувся господар вітальні до гостя. –  Після тривалої хвороби у вас може паморочитися у голові.

–  Думаю, ви не очікували побачити мене живим? – з викликом у голосі поцікавився той.

–  Аж ніяк. Навпаки, я дуже радий вашому одужанню. У той самий день, зізнаюся, я напився п'яним і погано пам'ятаю, чим він закінчився, але, протверезівши, негайно відправив лакея, щоб він довідався про ваше самопочуття. Тривалий час він приносив невтішні новини. Але я радий, що, зрештою, ви одужали, і сподіваюся, що на цьому конфлікт між нами вичерпаний. Та,  можливо, ви маєте протилежну думку?

–  Зовсім ні, –  відповів містер Голдсворд. –  Я дістав з того, що сталося, суворий урок, який запам'ятаю на все життя.

–  Так у чому ж справа? Чому ви тут? –  занепокоївся його сіятельство.

–  Я прийшов просити у вас про допомогу в одній вельми делікатній справі.

–  Це особливо дивно з огляду на наші колишні розбіжності, –  здивувався Кімберлі.

–  Ба більше, я майже впевнений, що ви допоможете мені, як тільки я викладу вам суть справи. Між вами та мною раніше справді мали місце суперечності, але я завжди визнавав у вас наявність прагматичного та допитливого розуму.

–  Мабуть, цього справді не відібрати, –  самовдоволено погодився Кімберлі. – Продовжуйте.

–  Так і зроблю, –  пообіцяв Семмюель. –  Але перш за все хочу вас запитати: як ви ставитеся до чорної магії?

–  Ви серйозно? – витріщився  той. –  Ви питаєте мене про це у розпал технічної революції, коли навіть найфантастичніші ідеї набувають цілком матеріальних форм? Вірити у таке як мінімум безглуздо!

–  Чесно кажучи, саме на таку відповідь я й розраховував, –  задоволено кивнув містер Голдсворд. – Тим не менш, віра ця живе і процвітає, живлячись людськими забобонними страхами. І саме вона є родючим грунтом для різного штибу шахраїв і обманщиків.

– Бог із вами, невже ви вирішили вивести когось із них на чисту воду?

–  Я не став би цього робити, якби справа не торкнулася моїх особистих інтересів.

– Невже?

–  Вам знайоме ім'я Шандора Енешті?

– Воно знайоме всьому Хайгемптону, –  відповів Кімберлі.

–  Так от, що я скажу: ця людина скористалася довірливістю однієї відомої вам молодої особи і навіяла їй безглузду  думку про те, що нібито вона стала жертвою його прокляття. Нам з вами в це важко повірити, але з огляду на вразливість міс Ховард – а я маю на увазі саме її – ця дивна обставина може зіпсувати  їй нерви і довести до якоїсь неприємної крайності.

–  О, то мова йде про Емілію? – пожвавішав граф.

–  Так, саме про неї, – підтвердив містер Голдсворд. –  Нещодавно ми заручилися, і мені найменше хочеться, аби хтось шантажував її, безсоромно використовуючи той сильний вплив, який звичайний брехун може застосувати до жінки.

Лейтон Кімберлі незмигно дивився на молодика, що сидів навпроти нього. Лице містера Голдсворда все ще виглядало змарнілим,  але рухи були різкими й енергійними.

–  Що ж, якщо справа стосується міс Ховард, –  після довгої паузи промовив його сіятельство, –  це, звичайно, багато чого змінює. Авжеж, моє ставлення до неї не змінилося. Але ви згадали про  заручини… Чесно кажучи, ця нова обставина позбавляє мене надії…

– То ви допоможете мені? – нетерпляче перервав його Семмюель.

–  Зроблю все залежне від себе, –  рішуче кивнув граф.

– Щиро дякую, – задовольнився його відповіддю відвідувач. –  Мені достовірно невідомо, що саме до неї застосували, але як мені здається, це щось схоже на гіпнотичне навіювання. В усякому разі я не можу поручитися, бо є повним профаном у цій царині. Тож якщо вам цікавий присуд людини необізнаної, я поділюся з вами тим, що спадає мені на думку. А саме: я порівнюю дію того чи іншого методу навіювання з дією отрути, якою можна вразити свідомість жертви.