Глава 2. Срібна брошка.

Квіти слід було повернути негайно. Цей вимушений жест означав би відмову, лаконічну й абсолютно категоричну. Зробити це потрібно було ще й тому, що неприємний інцидент шкодив дарувальнику не менше, ніж обдарованій ним особі. Він аж ніяк їй не лестив, бо на відміну від багатьох інших жінок, Емілія була геть-чисто позбавлена гордині. Іноді вона подумки зазирала  в той день, коли граф особисто з’явиться перед нею, і перебирала в голові слова, які йому скаже. У них не було й натяку на чуттєву прихильність,  лише холодне засудження, яке вона мала намір висловити не менш зимним тоном.

Істинно ця мила особа була по-дитячому наївна і не сумнівалася в тому, що любовну пристрасть можна приборкати, а сильний душевний потяг остудити простими словами. І оскільки любов ще не торкалася її серця, вона вірила в це свято і мала намір зробити все від себе залежне, аби  підштовхнути заблудлу душу до каяття.

Розглядаючи ситуацію безпристрасно і припускаючи як успішний результат розмови так і неуспішний, у глибині душі Емілія зберігала невичерпний запас сестринської доброти, яку могла роздавати з небувалою щедрістю. Та коли б від неї стали  вимагати більшого, вона готова була стати не поступливішою за устрицю.

Фактично вона була зібрана і рішуче налаштована, коли їй повідомили, що якийсь джентльмен бажає бачити її та говорити з нею.

Було близько третьої години по обіді. Вітер несамовито наносив на садові доріжки дрібний пісок, збирав докупи і знову роздмухував на всі боки. На доглянутих клумбах цвіли гостроверхі люпини і зірчасті аквілегії. Рожеві півонії погойдували набряклими, обліпленими попелицею бутонами, намагаючись струсити комах на землю. Марно! Спраглі, вони чіпко чіплялися за соковиті зелені пагони.

Шандор Енешті йшов, спираючись на тростину, з  невимушеною гідністю. Через іншу його руку було перекинуте легке пальто, що красномовно свідчило про те, що вийшов він з дому рано-вранці, і, мабуть, відсиджувався у когось у гостях.

–  Міс Ховард, –  привітав він дівчину, піднімаючи край капелюха.

–  Сер? –  відповіла Емілія дещо розгублено. Авжеж вона не чекала на його появу і в глибині душі відчувала неабияке розчарування.

–  Ви дозволите? – сказав він, наблизившись, і, не чекаючи на згоду, надломив тонке стебло півонії.

–  Зазвичай люди чекають, поки квітка розквітне, перш  ніж зірвати, –  не здатна приховати неприємне враження, відповіла вона.

–  На жаль, ця так ніколи і не розкрилася б, – байдуже знизав плечима  Енешті.

– То он у чому справа: ви прозріваєте майбутнє не лише людей, а й квітів?

–  Аж ніяк, –  заперечив маг. –  Долі тих чи інших мені байдужі.

–  Тоді звідки  знаєте? – суворо запитала  Емілія.

–  Придивіться уважніше, –  і він простяг їй маленький зелений пуп’янок на короткій ніжці. –  Бачите он ту сіру смужку на стеблині? Це botrytis paeoniae – паразитичний грибок, що викликає гниття та відмирання плоті. Рослина безнадійно  хвора. Тож її краще позбутися, аби вона не заразила інші, –  і, зробивши коротку паузу, додав: –  Нещодавно ви зробили мені послугу…

–  Мені здається, ви достатньо віддячили, –  поквапилася заперечити дівчина.

–  Та мова не  про те, –  перебив її маг. – Ваша послужливість – ніщо, порівняно зі спокоєм, який ви проявили під час спіритичного сеансу.

– Ви помиляєтесь, – похитала головою вона. –  Я була вельми схвильована тим, що відбувалося.

– Не тією мірою, яка притаманна новачкам,   –  примружив очі Енешті. – І, докладно обміркувавши те, що сталося, я зробив єдиний висновок: вам не вперше доводиться мати справу з потойбічним світом.

–  Ви помиляєтеся, –  уперто заперечила його співрозмовниця. Але молодик наполягав:

– Я припускаю несвідомість з вашого боку та нерозуміння складних речей. Але дайте мені відповідь: чи не помічали ви за собою незрозумілих дивацтв, властивих вам з дитинства? Можливо, ви бачите те, чого не бачать інші люди, або чуєте голоси?

–  Ви питаєте, чи, бува, я не дивакувата?  –  розхвилювалася Емілія.

– Отже, все це вам знайоме? – надихнувся маг.

–  Сер, такі речі стверджують лише ті, хто ризикує закінчити свої дні у божевільні.

–  О, то ви вирішили уперто триматися за здоровий глузд, – дрібно  захихотів  Енешті. – Така упертість  свідчить або про незнання власної природи або її заперечення. Вам відома думка містера Фройда щодо цього?

– Мене не цікавить його думка, – відповіла дівчина.

–  Будь-яке упередження має бути хоч трохи обґрунтоване, – зауважив джентльмен з тростиною в руці.

–  То ви хочете обґрунтування? Стривайте, я поясню,  – згодилася вона. – Моя затятість  свідчить лише про те, як мало я вас знаю. І навіть якби я мала таємницю – будь-яку, таку, що не варто і зберігати, – я все одно не відкрила б вам її саме з цієї причини.

–  Хай так. Ваші таємниці мені відомі, –  заявив Енешті без тіні делікатності і звернув на неї прямий, пронизливий погляд. Будь-хто інший міг би втопитися в глибині її синіх очей, але натомість саме Емілія потопала в чорній, загуслій пітьмі його зіниць. Позаяк тьма не віщувала нічого доброго.

–  Ви навмисне лякаєте мене, – відсторонившись, дівчина повернулася обличчям до пишної огорожі, мимоволі вишукуючи серед буйних кущів півонії ті квіти, що мали сіру мітку на тендітному горлі.

– Аж ніяк, – виправдався маг. – Нехай ви заперечуєте очевидне, але саме ви є провідником світу тонкого, та таким вправним, що одна ваша присутність на спіритичному сеансі прочиняє двері у потойбіччя. Вам не хочеться визнавати це через відсутність між нами тривалого знайомства, але ви давно призвичаїлися до частих проявів надзвичайного і найчастіше саме ви є їх каталізатором.

–  Отже, так ви гадаєте? –  задерши підборіддя, запитала вона.

– І хочу довести це експериментально, – ствердно кивнув Енешті.

Якийсь час вони йшли у повному мовчанні, прислухаючись, як дрібний гравій похрумкує під ногами. Покрив таємничості був грубо зірваний з  тендітних плечей, а без нього Емілія відчувала себе оголеною у присутності малознайомого чоловіка. Сором і всі супутні йому відчуття – хвороблива тривожність, безпорадність і відчуженість – видавали той крайній ступінь зніяковіння, яке вона відчувала. Досі містер Семмюель Голдсворд залишався єдиним втаємниченим у її дитячі секрети.