Емілія. Казка для дорослих. Глава 1. Спіритичний сеанс.

Немає більш суперечливої істоти, ніж людина: завше в ній борються матеріальне та духовне. Зазвичай усі люди поділяються на три категорії. Перша – затяті матеріалісти, які в  усьому, що відбувається, бачать суто фізичну основу. А речі неймовірні, які не можна пояснити з наукової точки зору, відносять до фізики,  не вивченої і поки що не відкритої вченими.

Друга –  люди чутливі до надприродного, уважні до всього, що виходить за межі звичайного, але перш ніж сліпо повірити у будь-що, вимагають вагомих доказів. Вони довіряють пророцтвам, які здійснилися, і впевнені в існуванні світу тонкого, що посилає сигнали більш твердому фізичному. Вони визнають месмеризм, матеріалізацію, спіритичний досвід спілкування з духами померлих, а також чаклунство, яке підпорядковує  одних людей іншим.

Третя група – зовсім незбагненні людські істоти, які відчувають усе навколишнє швидше інтуїтивно, ніж тактильно. Вони ступають по життю обережно, передбачаючи події майбутнього найзагадковішим чином, прислухаючись до постійного нашіптування ззовні, яке іншим абсолютно нечутне. Увесь їхній життєвий досвід  є містикою у чистому вигляді. Загадкові явища, дивні факти здаються їм   речами звичними і звичайними. З-поміж них часто виростають медіуми, перед якими тонкий світ широко відчиняє двері, і які здатні для інших, менш чутливих людей, трохи відтулити завісу таємничого...

Місіс Маргарет Голдсворд зараховувала себе до третьої групи, але, про що свідчили  факти, належала до другої. Її чоловік, Реджинальд, повністю поділяв захоплення дружини і навіть дозволив організувати в будинку гурток надприродного. Звичайно, до нього входили виключно люди небайдужі до всього містичного та загадкового. Раз на тиждень вони збиралися разом, щоб обговорити психічні можливості людини і ті широкі горизонти, які вони відкривають. Бувало, Голдсворди запрошували до себе відомих медіумів та провидців і в їхній присутності проводили метафізичні досліди – викликали та матеріалізували духів. Але оскільки обдаровані медіуми трапляються вкрай рідко, а сама місіс Голдсворд не могла привабити своєю персоною нічого потойбічного, подібні сеанси відбувалися вкрай рідко і викликали справжній фурор серед присутніх.

Діти успадковують форму носа, колір волосся або ж очей від своїх батьків набагато частіше, ніж їх захоплення. Можливо, саме тому міс Аделіна Голдсворд ніколи не відвідувала подібних збіговиськ і не раз висловлювалася про них критично. Вона дратувалася, випадково заскочивши розмови про надприродне, і не раз демонстративно залишала вітальню, аби захистити свій розум від впливу марновірства.

На противагу їй Семмюель відчував до всього жвавий інтерес і був у гуртку завсідником. Будучи людиною не менш розумною, ніж його сестра, він і не думав приймати на віру все, що відбувалося  під час сеансів, і часто-густо викривав поважних гостей у шахрайстві, а відтак здіймав  шахрая на глум, чим псував усю атмосферу таємничості.

– Чи варто було розкривати цю містифікацію? – нарікала його мати, місіс Голдсворд.

– Ця людина ніякий не медіум. Він – пройдисвіт і морочить нам голову, – виправдовувався Семмюель, і тут же ніжно цілував їй руку: – О, мамо, мамо! Ви такі довірливі! Саме тому я вважаю своїм обов'язком захищати вас від усіляких брехунів. Інакше ваше добре ім'я може стати синонімом легковірності.

Але варто було йому переконатися, що той чи інший дух  справді з’явився, він слухав його з цікавістю і більше не сумнівався в здібностях викликача. Більше того, він сам ретельно обирав, кого запрошувати, а кого – ні, вивчаючи газетні статті і розпитуючи про те знайомих, котрі й самі цікавилися всім містичним.

            Ґрунт непізнаного виявився напрочуд родючим і давав пишні сходи усе нових і нових імен. Мабуть, найяскравішим із них було ім'я Шандора Енешті – молодика, чий талант порівнювали з такими великими постатями минулого як Джон Ді, Нікола Фламель та навіть самим графом Каліостро. Варті довіри джерела свідчили про неймовірні чудеса, які той утиняв, і цілковите захоплення, яке вони викликали в шанованої публіки. Не раз і не два скептично налаштовані глядачі намагалися викрити юного мага в шахрайстві, але полишили спроби, переконавшись у його дарі. Прорікання майбутнього, виготовлення еліксиру молодості, викликання духів померлих і зцілення хворих входило в довгий список того, що той демонстрував публіці. Зневаживши всі відомі закони буття, ця людина могла змусити заговорити голову, відокремлену від тіла, одягти древні кістки в плоть або ж змусити мертвого птаха співати. Одним помахом руки він розводив дощові хмари над головою, піднімав ураганний вітер, міг вказати на закопаний у землі скарб і знайти будь-яку зниклу річ. Як справжній майстер містер Енешті діяв сам і не потребував помічників.

Який же вигляд він мав? Молодий чоловік  років двадцяти п'яти, високий і стрункий. Він носив світлий костюм із дорогої тканини, а пальці його були унизані золотими перстнями. Його циганське походження видавала смаглява шкіра, густа копиця темного волосся на голові, особливий східний тип обличчя та проникливий погляд, зазвичай притаманний  заклиначам змій. Іноді він видавав себе за індійського принца з Пенджабу, чиї родовиті предки загинули під час повстання сипаїв, а батьки змушені були ховатися від англійської влади. Але, на жаль, він не мав цьому ані найменших доказів. Лише його  погляд був холодним і зарозумілим, коли він розмовляв з оточуючими, ніби один знав щось незбагненне.

Незважаючи на зовнішній лиск, Енешті не хотів або ж не міг жити на широку ногу. Він винаймав три кімнати в прибутковому будинку, в одній з яких спав, іншу облаштував під кабінет, а третю –  під хімічну лабораторію. Остання була його меккою, перед якою він відчував щире благоговіння і нікому не дозволяв до неї заходити. Щодня маг і чародій виділяв кілька годин для прийому відвідувачів, проте виступав лише у розкішних вітальнях своїх іменитих покровителів.

У травні 18.. року Шандор Енешті переступив поріг будинку Голдсвордів і був гостинно зустрітий ними. Його провели до великої зали, освітленої електричними лампами, де вже зібралося чимало гостей. Багато хто з них мав науковий ступінь і невміло приховував цікавість під маскою непохитного скептицизму. Такі шукали виправдання своїй присутності на сеансі в багаторічній дружбі з господарями дому, а найбільше бажали викрити обман, тим самим ствердивши верховенство науки над поширеними забобонами.