Дві феї

На одній хмаринці щось захоплено майструвала одна фея.

Інша, побачивши це, підлетіла ближче.

- Що ти робиш, Дзвінко? - запитала фея з золотим волоссям.

- Я? Нічого, Вилино. Тобі здалося. Я нічого не роблю, Вилино. - відповіла фея з синє-фіолетовим волоссям.

- Та ні. Не здалося. Ти тримаєш щось у руках та ховаєш це від мене. - пояснила Вилина.

- Ні. Нічого не тримаю. - сказала Дзвінка та полетіла на іншу хмаринку.

- Ах так! Тоді ми більше не подруги! - образилася Вилина та теж полетіла на іншу хмаринку, але в протилежну сторону.

- Ось, вийшло! Нарешті! - вигукнула Дзінка. - Подарунок закінчено. Тепер можна і дарувати. Де ж це ти, Вилино?

Двінка обернулася у пошуках подруги, але поблизу її не було.

Фея з синє-фіолетовим волоссям почала літати, шукаючи свою подругу. І ось нарешті знайшла на далекій хмаринці. Там Вилина гірко плакала.

- Що ти робиш? Чому ти плачеш? - запитала Дзвінка.

- Бо в тебе від мене таємниці. - відповіла Вилина. - І ти не хочеш зі мною ділитися ними. Та ще й на мій день народження!

- Бо це сюрприз. Я майструвала для тебе подарунок. Ось він: віночок з квітів троянди. Тримай. З днем народження тебе, Вилино!

- Дякую. Дуже гарно. Вибач, що образилася. - Вилина надягла на себе цей трояндовий віночок.

- Тобі личить. Головне, що ми помирилися. Ти мене теж вибач, що я щось приховувала та взагалі полетіла геть. Якось погано вийшло. Але ж у мене й справді можуть бути таємниці. Кожен має права мати свої таємниці. Не треба на це ображатися. Є таке, чим не хочеться ні з ким ділитися. Щось своє особисте. Не треба ображатися, коли хтось не хоче ділитися своїми таємницями.

- Дійсно. Я ж не розказую про усі свої мрії. Бо це моє особисте. Ти права. Кожен має права на свої таємниці. Але мене образило, що ти щось приховувала та взагалі полетіла геть.

- Дійсно, якось негарно вийшло. Пробач мені. Я більше так робити не буду. - пообіцяла Дзінка.

- А я більше не буду ображатися. Та буду поважати чужі таємниці.

Дві феї взялися за руки та полетіли крізь хмаринки.