Розділ 18. Найкращий пляж острова

Розділ 18. Найкращий пляж острова

Після ситного й галасливого сніданку грецьке сонце вже взялося припікати на повну силу, заливаючи сліпучим золотим сяйвом сніжно-білі дахи будинків. Спекотне містечко поволі оживало, наповнюючись п'янкими літніми ароматами.

З відчинених дверей сувенірних крамничок на вузькі бруківки вилітав густий шлейф сухої лаванди, засушеного орегано та натурального оливкового мила. У затінених кав'ярнях дзвеніли кавові чашки, а прохолодними лабіринтами вуличок вже неквапливо прогулювалися перші відпочивальники в солом'яних капелюхах і з фотоапаратами наготові.

Попереду цієї строкатої процесії впевнено й гордо крокувала пані Марта. Вона тріумфально розмахувала тропічною парасолькою, наче полководець, що веде військо у вирішальний похід.

Одразу за нею, поправляючи масивні окуляри від сонця, поспішала пані Гертруда.

А вже за ними розтягнулася ціла німецька делегація — усміхнена, засмагла й неймовірно дисциплінована. Збоку це виглядало як ідеально організована туристична екскурсія. Лише з однією маленькою деталлю: офіційного гіда ніхто не призначав. Ним абсолютно беззаперечно й самовільно проголосила себе пані Марта.

- Не відставайте, кавалери! — бадьоро командувала вона через плече, обходячи вазон із квітучим олеандром. — Кроком руш!

- Ми й не відстаємо, фрау Марто, — лагідно усміхнувся Ганс, поправляючи важкий фотоапарат на грудях.

- А ти, Гансе, не хитруй і не задивляйся по боках! — суворо погрозила йому пальцем пані Марта. — Минулого року ти знову втік фотографувати якийсь паркан із кактусами!

- Але ж ті кактуси були просто монументальні... — замріяно пробурмотів Ганс.

- І через твої монументальні кактуси ми цілу годину блукали під пекучим сонцем і шукали наш автобус!

- Зате замість автобуса ми випадково знайшли чудову сімейну таверну з домашнім вином, — докинув із натовпу дідусь Отто.

- О, це правда, вино там було неймовірне, — щиро погодилася пані Гертруда, пригадуючи той вечір.

Мілана, яка йшла трохи позаду в тіні великого капелюха, тихенько штовхнула Кіру ліктем у бік.

- Мені здається, ця компанія щороку стабільно потрапляє в якісь незвичайні халепи, — пошепки мовила вона.

Кіра уважно подивувалася на бадьорі спини пенсіонерів і сухо зауважила:

- І що найдивніше, Міло...

- Що?

- Вони від цього в захваті. Для них це і є справжній відпочинок.

Тим часом мальовнича дорога почала повільно й плавно спускатися до моря.

З правого боку стрімко здіймалися величні, розпечені сонцем скелі, суцільно порослі запашними грецькими соснами. З лівого боку тягнулися охайні приватні садочки з лимонними та апельсиновими деревами. Теплий, лагідний вітер із боку затоки приносив то солодкий цитрусовий аромат, то різкий, солоний подих морського бризу.

Десь високо в корі сосен невтомно й голосно дзижчали тисячі цикад, утворюючи суцільний літній гул. А прямо під ними, за смарагдовими кронами, сліпучо виблискувала кришталево чиста, прозора бірюзова вода.

Мілана захоплено зупинилася на мить і озирнулася довкола.

- Господи... Я навіть у журналах не бачила, щоб море було такого неймовірного, майже неонового кольору.

Кіра зупинилася поруч, знімаючи сонцезахисні окуляри.

- От саме заради таких краєвидів і варто терпіти п'ятигодинні перельоти й важкі валізи, — м'яко мовила вона.

Попереду, біля самої води, кілька вгодованих білосніжних чайок поважно прогулювалися уздовж берега. Побачивши гамірну юрбу німецьких туристів, вони навіть не подумали злетіти. Лише ліниво і неохоче відступили на пару кроків убік, звільняючи дорогу.

- Дивно, — протягнула Мілана, проводжаючи поглядом одного птаха. — Ці грецькі чайки якісь аж занадто виховані й спокійні.

- Мабуть, місцеві туристи їх уже так загодували, що їм літати ліньки.

- Або вони просто вичікують слушного моменту, щоб вихопити в когось із рук щось смачненьке.

За крутим поворотом сосновий гай раптом розступився, і перед ними виринула вузенька, ледь помітна ґрунтова стежка, яка вела вниз, до ізольованого берега.

На старому, потемнілому від солі й сонця дерев'яному стовпчику висіла невелика, вигоріла металева табличка. На ній червоною фарбою було виведено всього три великі літери: FKK.

Мілана різко зупинилася, зсунувши капелюх на потилицю.

- Кіро...

- Що?

- Ти знаєш німецьку чи грецьку? Що це може означати?

Кіра схилила голову набік, уважно придивляючись до абревіатури:

- Хм... Може... «Фантастично Красиве Купання»?

- Або... «Фрукти. Коктейлі. Креветки», — замріяно висунула свою версію Мілана, увімкнувши фантазію.

- О, мені дуже подобається твій варіант, — посміхнулася Кіра. — Особливо частина про коктейлі.