Розділ 15. Найважливіший момент

Розділ 15. Найважливіший момент

Оплески ще довго не вщухали. Офіціант, який мимоволі став героєм вечора, вже втретє чемно вклонився публіці. Музиканти на сцені весело переглядалися між собою, награючи на бузукі бадьорий мотив. Грецький ведучий із мікрофоном щось захоплено та емоційно пояснював гостям, активно жестикулюючи й показуючи то на металевий піднос, то на врятовану порцеляну, ніби щойно на очах у всіх стався справжній магічний трюк.

Пані Марта сміялася так щиро й нестримно, що їй довелося витирати сльози мереживною серветкою, а її яскраво-жовтий капелюх загрозливо зсунувся набік.

Пані Гертруда, тримаючись за живіт, раз по раз повторювала:

- Ні, Марто... ні... я більше не можу... У мене зараз туш потече!

Навколо вирувало справжнє свято. Хтось уже намагався повторити той самий кидок, жартома прицілюючись у підноси.

А Мілана стояла трохи осторонь. Вона досі не могла зрозуміти, як їй знову вдалося стати епіцентром загальної уваги й головною пригодою цього вечора.

«Ну чому... чому саме зі мною завжди трапляються такі вистави?» — подумала вона з легким відчаєм, але мимоволі усміхнулася.

Вона повільно підняла голову, поправляючи пасмо волосся... і зовсім випадково зустрілася поглядом із тим самим брюнетом.

Він стояв трохи неподалік, біля старої кам'яної огорожі, оповитої пишними гілками темно-фіолетової бугенвілії. Його постать м'яко освітлювали гірлянди теплих жовтих ліхтариків. Схрестивши руки на грудях, він більше не сміявся разом із гамірним натовпом. Він просто дивився на неї. Спокійно і неймовірно доброзичливо. Так, ніби вся ця кумедна історія зовсім не зробила її смішною в його очах. А навпаки додала їй якоїсь особливої, живої чарівності.

Кутики його губ ледь помітно піднялися в теплій, щирій усмішці. Вона була тільки для неї. Не випадкова і зовсім не глузлива.

Мілана раптом відчула, як серце зробило коротке, але таке відчутне сальто, що в грудях на мить перехопило подих. Навколишній шум розмився. Вона навіть забула про летючу тарілку, про кумедний конкурс, про сотні очей і регіт натовпу. На одну коротку секунду час ніби сповільнив свій хід, а простір звузився до цього єдиного погляду.

Брюнет ледь помітно, граційно кивнув їй.

Мілана, трохи розгубившись, відповіла йому мрійливою усмішкою й одразу ж сором'язливо відвела погляд додолу, відчуваючи, як вуха охоплює новий спалах гарячого рум'янцю.

«Та що зі мною таке відбувається...»

Але саме в цю романтично-напружену мить над майданчиком урочисто задзвенів знайомий, голос пані Марти:

- Мілано-о-о!

Мілана здригнулася. Усі гості навколо знову синхронно обернулися до неї.

Пані Марта стояла біля самої сцени й радісно, переможно розмахувала руками, наче прапором.

- Ти виграла десерт! Головний приз конкурсу!

Мілана спантеличено кліпнула повіками.

- Я?..

- Виграла-виграла! За найоригінальнішу подачу!

- Але я ж...

- Іди швидше, кажуть тобі! Морозиво ж зараз розтане на цьому спекотному грецькому повітрі!

Натовп вибухнув доброзичливим сміхом. Офіціант-герой підморгнув Мілані й показав великий палець угору. Ведучий щось весело вигукнув у мікрофон грецькою, викликаючи нову хвилю оплесків.

Пані Гертруда вже стиха підштовхувала подругу ліктем під бік.

- Марто, тихіше! Дівчина зараз згорить від сорому!

- А що тихіше?! Дитина десерт виграла!

Кіра неспішно підійшла до подруги збоку й, прикриваючи рот долонею, ледве чутно прошепотіла їй на вухо:

- Вітаю, агенте 007.

- З чим саме? — тихо пробурмотіла Мілана.

- Щойно ти пережила найромантичніший зоровий контакт за всю нашу відпустку.

Мілана знову мрійливо подивилася в бік кам'яної огорожі, де ще секунду тому стояв брюнет. Але там уже нікого не було — лише гілки бугенвілії легенько гойдалися від морського бризу.

Вона тихо, розчаровано зітхнула.

- І що тепер?

Кіра з теплою посмішкою кивнула в бік солодкого столу біля сцени.

- А тепер... іди рятуй свій заслужений десерт. Бо якщо ти зараз не зрушиш із місця, пані Марта сама з'їсть твоє морозиво «з солідарності».

Мілана не втрималася й засміялася.

- Здається, від пані Марти та її опіки втекти просто неможливо.

- Навіть не намагайся, це стихійне лихо.

Пані Марта вже нетерпляче гукнула знову на весь ресторан:

- Мілано! Якщо ти не підійдеш через п'ять секунд, я починаю дегустацію без тебе!

- Усе, уже біжу! — вигукнула Мілана й, сміючись, покрокувала до сцени під приязні посмішки гостей.

Кіра подивилася їй услід, а потім повільно перевела погляд трохи правіше від тієї самої кам'яної огорожі. І раптом помітила його знову.