Розділ 7. Екскурсія, яку неможливо було пропустити

Розділ 7. Екскурсія, яку неможливо було пропустити

- Я більше не можу.

Кіра змучено відкинула голову на м'який підголівник шезлонга й закрила очі за темними, мов ніч, окулярами.

- Чого саме ти більше не можеш? — максимально безневинним, ангельським тоном уточнила Мілана.

Вона старанно робила вигляд, що з головою занурилася у вивчення туристичного буклета. Щоправда, погляд її витончено й косо линув кудись далеко вбік — туди, де біля самої води двоє майже знайомих хлопців грали у волейбол.

- Полювати на чоловіків. У мене від цього вже око сіпається.

Мілана обурено й різко сіла, поправляючи бретельку купальника.

- Ми не полюємо! Що за дикі аналогії?!

- Авжеж. Ми абсолютно випадково опиняємося в радіусі двох метрів від них кожні три години.

- Ми... — Мілана на мить замислилася, підбираючи ідеальне формулювання, — ми просто стратегічно спостерігаємо!

- Це ще гірше, Міло. Це вже не романтика, це якась тактична розвідка на місцевості.

Мілана зняла сонцезахисні окуляри й подивилася на подругу з обуренням.

- Між іншим, учора під час мого феєвичного падіння зі стійкою магнітів він мені усміхнувся! І не просто усміхнувся, а дуже тепло й щиро!

- Він був просто ввічливий, Міло. Чоловік робив усе можливе, щоб не заридати від сміху.

- Звідки ти можеш це знати?!

- Бо ти мало не зруйнувала сувенірну крамницю! Добре, що хоч античні амфори вціліли.

- Я ж випадково! Жіноча грація — річ тонка й непередбачувана!

- Саме тому він і усміхнувся.

Мілана кумедно скривилася й склала руки на грудях.

- Ти зовсім не романтична. У тобі вбито дух авантюризму!

- Хтось із нас повинен залишатися при здоровому глузді.

Пляж поволі оживав під теплими променями ранкового сонця.

Море було настільки кришталево-прозорим, що навіть за кілька метрів від берега можна було порахувати кожен сріблястий камінчик і роздивитися крихітних рибок, які зграйками снували біля дна. Сонце ще не припікало на повну силу, тому повітря залишалося приємно свіжим. Воно дихало легкістю, ароматами морської солі, свіжозвареної кави, стиглих персиків та солодкого крему від засмаги.

Лагідні, мереживні хвилі з тихим, заспокійливим шелестом накочувалися на золотавий пісок, залишаючи за собою мерехтливу білосніжну піну.

- Знаєш... — задумливо й розслаблено мовила Кіра, знімаючи окуляри й примружуючись від лагідного сонця. — Якби не твоя манія знайомств і не постійне бажання вскочити в халепу, ця відпустка була б просто ідеальною.

- Вона й буде ідеальною! Я це дупою відчуваю!

- І коли саме настане цей зоряний час?

- Скоро. Градус долі підвищується!

І саме в цю мить, ніби за помахом чарівної палички, біля їхніх шезлонгів зупинився життєрадісний, колоритний грек років п'ятдесяти у солом'яному капелюсі й яскравій гавайській сорочці.

- Калімера, красуні! — білосніжно усміхнувся він, розмахуючи стосом кольорових буклетів. - Незабутня морська екскурсія! Найкрасивіші, дикі бухти острова! Таємничі печерні лагуни! Стрибки у відкрите море! Обід на кораблі від нашого шефа!

Очі Мілани миттєво спалахнули, мов два потужні прожектори. Вона аж підхопилася на шезлонгу:

- Кіро!

- Ні.

- Але ти ще навіть не знаєш, що я хочу сказати!

- Знаю. Я знаю цей вираз обличчя.

- Звідки?!

- Бо ти так дивишся лише тоді, коли в твоїй голові народжується черговий хитромудрий план, від якого в мене сивіє волосся!

Засмаглий чоловік дружньо засміявся:

- Справжня краса не чекає, леді! Катер вирушає з порту за годину!

Мілана вже вихопила з його рук рекламний буклет. З глянцевих сторінок на них дивилися бірюзові, смарагдові лагуни, стрімкі сніжно-білі скелі та чепурний білосніжний катер, що розтинав хвилі.

- Кіро, ну ти тільки поглянь! Це ж просто казка! Справжній рай на землі!

Кіра уважно роздивилася фотографії. Вода на знімках і справді виглядала неймовірно — чистого, сліпучого лазурового відтінку.

- Ну... — протягнула вона, здаючи позиції.

- «Ну» — це означає «так»?!

- Це означає, що краса справді нереальна, і мені теж хочеться побачити ті бухти. Але за умови — ми просто плаваємо й засмагаємо!

Мілана заплескала в долоні й підстрибнула, мов дитина.

- Ура! Обіцяю! Жодних халеп!

За годину вони вже ступали по дерев'яному настилу в невеликому, затишному порту.

Навколо на прозорій воді легенько гойдалися білосніжні яхти, дерев'яні рибальські човники та розкішні катери. Місцеві рибалки з вивіреною роками спокійною грацією лагодили сіті, а з відкритих дверей прибережних таверн линули запаморочливі аромати смаженої риби, кальмарів на грилі та орегано. Нахабні, вгодовані чайки безсоромно кружляли над головами туристів, чатуючи на шматочок свіжого багета.