Розділ 4. Перший грецький захід сонця

Розділ 4. Перший грецький захід сонця

До вечора палюча спека нарешті спала.

Повітря стало м'яким, ніжним і щільним, немов шовк. Воно наповнилося глибоким ароматом солоного моря, прогрітого за день піску, розквітлих яскраво-рожевих олеандрів та звабливими пахощами смаженого м'яса, орегано та часнику з сусідньої таверни.

З маленького балкона їхнього номера відкривався чудовий краєвид. Сонце повільно, мов велетенський палаючий апельсин, занурювалося в гладь Егейського моря. Небо палало цілою палітрою: від ніжно-рожевого й персикового до насиченого золота та багряного фіолету. Море виблискувало так, ніби хтось із щедрої руки розсипав по водній гладі тисячі маленьких золотих монет.

Навіть Кіра, яка зазвичай холодно поставилася б до подібних пейзажів, на кілька хвилин застигла біля перила, забувши про втому та переліт.

- Добре… Згодна. Це справді неймовірно красиве видовище.

Мілана тим часом крутилася біля дзеркала. На ній була легка біла сукня на тонких бретелях, а розпущене вологе волосся красивими хвилями спадало на плечі. Вона наносила сяючий блиск для губ із таким серйозним і зосередженим виразом обличчя, ніби готувалася щонайменше до виходу на червону доріжку.

Кіра усміхнулася, спостерігаючи за подругою.

- Міло, ми просто йдемо прогулятися вздовж берега й з'їсти по морозиву.

- А якщо сьогодні увечері я зустріну кохання всього свого життя? — не повертаючи голови, урочисто мовила Мілана.

- Після обіду ти говорила те саме про чоловіка в таксі.

- Він був надзвичайно імпозантним! Такий собі місцевий Шон Коннері!

- Йому було щонайменше років шістдесят п'ять, Міло.

- П'ятдесят п'ять! Максимум п'ятдесят вісім, у нього просто шляхетна сивина!

Кіра не втрималася й гучно розсміялася:

- Ти нестерпна.

Мілана усміхнулася у відповідь і, якщо бути відвертою, бо саме зараз вона почувалася напрочуд легко й щасливо. Попри дивний готель, відсутність молоді та всі дрібні неприємності — вони були тут. У Греції. Біля цього палаючого золотом моря. І попереду в них було ціле літо пригод, сонця й невідомості.

На набережній виявилося несподівано багатолюдно. Приємний, прохолодний морський бриз ласкаво торкався шкіри. З відкритих дверей вуличних кафе линула тиха джазова музика, десь весело дзвеніли кришталеві келихи з холодним вином, а на піску діти зі сміхом наздоганяли хвилі.

Хвилі тихо, з ритмічним шелестом накочувалися на берег. Небо з кожною хвилиною ставало дедалі яскравішим — багряно-помаранчевим, рожевим, перламутрово-золотим.

Мілана повільно зупинилася на краю бруківки, притиснувши долоні до грудей:

- Замри… Це просто якийсь нереальний фільм.

Кіра мовчки зупинилася поруч. Бувають моменти, коли краса навколишнього світу настільки приголомшує, що будь-які слова здаються зайвими й надто бідними.

Вони повільно рушили далі. Навколо поважно прогулювалися люди: сімейні пари, туристи з фотоапаратами, місцеві жителі... І раптом Мілана почала помічати одну вельми цікаву й дивну деталь.

Вона нахилилася до Кіри:

- Кіро…

- Ммм?

- А тобі не здається, що ми тут наймолодші?

Кіра повільно озирнулася довкола.

Праворуч, мило тримаючись за руки, поважно крокувала літня пара в однакових білих капелюхах. Ліворуч на лавочці сиділи три елегантні сиві леді й щось обговорювали. Попереду чоловік у панамі фотографував захід сонця на масивний фотоапарат минулого століття.

Кіра важко зітхнула:

- Мені починає здаватися, що весь цей курорт — це якийсь секретний клуб пенсіонерів.

І раптом повз них напрочуд енергійним кроком пройшли дві літні жінки. Одна була у сліпучо-рожевому сарафані, інша — у величезному солом'яному капелюсі. Вони приязно посміхнулися дівчатам і привітно вигукнули англійською з виразним німецьким акцентом:

- Доброго вечора, дівчатка!

- Доброго вечора, — чемно відповіла Кіра.

Жінки раптом зупинилися, розвернулися й дуже уважно, з материнською цікавістю почали їх роздивлятися. Запала дивна тиша.

Мілана нервово поправила пасмо волосся й усміхнулася.

Жінка у величезному капелюсі першою порушила тишу.

- Ви сестрички?

- Ні, подруги, — відповіла Кіра.

- І такі гарні! Незаміжні? — миттєво зорієнтувалася жінка в рожевому сарафані.

Кіра від такої прямолінійності трохи не вдавилася повітрям.

- Перепрошую?..

- Ну, ви ж такі чарівні дівчата, а гуляєте самі, без чоловіків, — пояснила жінка з співчуттям у голосі.

Мілана ледь стримувала сміх.

- Так… поки що незаміжні.

Обидві бабусі синхронно й трагічно похитали головами, ніби щойно дізналися про жахливу природну катастрофу.