32. Засідка

Я ніколи не почувалася краще за все своє життя. Німий спокій у душі, який не здатне потурбувати жодне нікчемне почуття. Нищівні емоції, яка змушували мене страждати, поховані під залізобетонним куполом печатки алхіміка. Так, тепер я не відчувала й ейфорії, спалахів радості також, але це здавалося непомірно малою жертвою порівняно з тим, що я здобула.  Більше не було ніяких коливань та роздумів, що болючими голками кололи розум, ранили серце сумнівами, лишали шрами на душі. Тепер у мене був від усього цього імунітет – міцна непробивна оболонка, яка захищала вдень і вночі, адже навіть сни мої змінилися, стали спокійними та легкими. Я забула про жахіття і що таке прокидатися у сльозах серед ночі.

– Ти казав, що останнє слово за мною. І я його кажу зараз, – впевнено мовила я батькові, який непорушно сидів у своєму кріслі та дивився на мене з цікавістю та здивуванням.

– Агато, я не впізнаю тебе. Ти наче… подорослішала…

– Нехай так. Називай як хочеш. То що? Ти представиш мене на майбутній Раді у якості своєї наступниці?

Костянтин встав з-за столу та, не приховуючи радості, підійшов до мене, але обійняти не насмілився.

– Я пишаюся тобою, доню! Я завжди знав, що ти зрозумієш з часом, що таке бути Думановою. Я просто зараз повідомлю Раді та попрошу на наступному засіданні анонсувати тебе. А за Рубіну не переживай! Вона зрозуміє. Зрештою, я завжди вважав, що це не її місце. А твоє, Агато!

Я кивнула та вийшла з його кабінету. І з чого він вирішив, що мені взагалі є діло до Рубіни? Це дівчисько давно треба було поставити на місце. Чого вона взагалі вирішила, що племінниця Намісника стихії гідна посісти місце його наступниці в Раді? От дурненька!

Задоволена результатом розмови з батьком, я попрямувала до магічного ринку. Тепер в мене взагалі не було ані часу, ані бажання займатися чимось безглуздим типу спілкування з магічними істотами нижчого від мене класу або взагалі з магами, які не могли дати мені жодної користі. Я не мала бажання безцільно прогулюватися парком чи подорожувати просто так. Моя душа більше не бажала ані приємних вражень, ані відпочинку, бо відпочивати їй не було від чого. Енергія та сили переповнювали мене. Я відчувала себе могутньою непереможною відьмою, перед ногами якої лежав увесь світ. І перші кроки до того, аби взяти своє, я вже успішно зробила. Зовсім скоро я отримаю необхідну мені владу, закріпившись у Раді Стихій. Батько давно мав би поступитися цим місцем мені. І не просто запропонувати мені, як він це робив досі, а повністю поступитися посадою! Хай не чекає, що я дослухатимуся його порад та мовчатиму. Ні, такого не буде. Я буду діяти виключно у власних інтересах. Він ще цього не розуміє, звісно, але скоро зрозуміє.

Наступним кроком мені вбачалося возз'єднання з Велігором. Звісно, мені не потрібні були справжні стосунки з ним – горгона мене затопчи! Лише вигляд пари – могутньої та потужної, яка здатна вершити долі та приймати важливі рішення. Самотужки мені буде складно лобіювати своє, а тандем з відьмаком з видатного та поважного роду зробить нас практично нездоланними. Щоправда, є питання до самого Велігора. Чи стане розуму цьому відьмакові прийняти мою пропозицію та не бажати більшого? Чи захоче він ділитися владою? Сподіваюся, що захоче, адже та влада, яку ми можемо мати разом значно більша за ту, що світить кожному з нас поодинці. Що ж, про це я подумаю трохи пізніше. Коли стану повноправним членом Ради та випру звідти батька. А зараз мені є чим зайнятися.

Поки я штудіювала чергове захисне закляття, мене знову потурбував дзвінок від Поліанни. Звісно, я проігнорувала його. Але майже слідом за дзвінком надійшло повідомлення. Цікавість взяла гору і я взяла телефон.

«Шановна Агато Костянтинівно, ми знайшли покупця для весільного салону. Він хоче укласти угоду якнайшвидше та згоден на будь-яку ціну. Сподіваємось, це буде вам цікаво, тож чекатимемо вас сьогодні о 17:00 у салоні».

– Що ж, ще одне чудове звершення цього дня, – констатувала я, задоволено посміхнувшись.

Близько п’ятої я вже відкривала портал у салон, завершивши усі свої магічні справи. Ступнула в знайому вирву простору і за мить опинилася у шафі кабінету, де на мене вже чекали Поліанна та Азім.

Я вже відкрила рота, щоб сказати щось та побачити загадкового покупця, згодного купити мій салон за будь-які гроші, аж раптом відчула різку печію в очах. Хтось жбурнув в мене піском!

– Це що таке? Гаргуляче лайно! Хто це зробив? – викрикнула я обурено, намагаючись протерти очі, запорошені чимось знайомим.

– Вибач, Агато, але так треба, – почувся голос Азіма, який збоку підійшов до мене. Крізь завісу в очах я розгледіла і фігуру мавки, яка махала долонями – судячи з усього вона й жбурнула в мене якимось порошком.

Втягнувши носом аромат, я зрозуміла, чим саме мене вирішили осліпити… А точніше приспати. Це було сонне зілля.

– Та як ви смієте?! – обурювалася я, відчуваючи легке запаморочення, і чекала, коли Азім та Поліанна підхоплять мене під лікті, щоб я не впала просто на підлозі.

Вони мовчки чекали, коли я відключуся. 

«Що ж, вирішили погратися, дітки? Ну я вам влаштую веселі ігри», – збагнула я та гепнулася донизу, підхоплена міцними руками хамелеона.

 

– Здається, подіяло.

– Так, вона спить. Давай есенцію з душею.

– Ой, я боюся, Азіме. Краще ти.

– Добре. Притримуй її голову.

Ніжні руки Поліанни торкнулися мого волосся. Вона підняла мою голову та поклала собі на коліна. Я відчувала, як сильно вона нервується, як тремтять кінчики її пальців, що обережно торкалися мого волосся.