27. Таверна

Напівтемне малопривітне приміщення таверни зустріло мене пахким ароматом турмалінової води та інших дешевших дурманливих напоїв. Відокремлені один від одного невисокими перегородками столики були розставлені навколо круглої барної стійки, за якою декілька барменів-гномів наливали напої. Очі швидко призвичаїлись до тьмяного освітлення та знайшли у натовпі потрібну зелену величезну голову, порослу жорсткою, як у дикого кабана, щетиною. Я впевнено попрямувала знайомитися.

– Вітаннячка, Роджере. Яке цікаве ім'я для огра.

– Я напівогр. Чого тобі, відьмо? Невже позика потрібна? Ха-ха-ха.

Він зайшовся гучним сміхом, який підтримали і його дружки, що сиділи з ним за одним столиком з кружками якогось мутного напою явно з дурманом.

– То ти ще й лихвар?

– А це що заборонено, відьмо? Я допомагаю тим, хто до мене звертається. За невеличку плату, звісно.

– Звісно, – перекривила його я. – А скажи, хамелеон до тебе не звертався раптом по "допомогу"?

Я примружила око, особливо виділивши слово "допомога", активізувала все своє відьомське передчуття та зір, щоб одразу зрозуміти, чи не дурить мене напівогр. До речі, помітила, що друга його половина – це троль. Воно й не дивно… Тільки така ница істота в магічному світі не змогла знайти собі гіднішого зайняття, ніж заганяти таких самих невдах у боргові ями.

– Хамелеон? Може,  звертався. А тобі що з того? Чи хочеш борг його повернути?

Він привстав з-за столу та став ще більше схожий на гору. Він був значно вищий за мене та стовбичив як величезна купа м'язів у просторому пальті зі шкіри. Від його вигляду стало якось ніяково, а коли слід за ним стали вставити і його мерзенні одурманені дружки, я й зовсім напружилася. Втім зрозуміла, що не відчуваю страху. Ще один плюс. Моє мислення та сприйняття ситуації залишалося раціональним та зваженим. Ніхто з цих кремезних покидьків не посміє зачепити відьму на очах у цілої таверни. Я швидко активізувала самозахист. Один лиш вправний рух, і в моїх руках вже був мій улюблений атом, гостре лезо якого виблиснуло на сонячному промені, змусивши амбалів притихнути.

– Тихіше, хлопчики. Не зв'язуйтесь з відьмою краще. Я ж лише поговорити прийшла.

Я зобразила на обличчі милу усмішку, а в долоні ще міцніше стискала атом.

Огр кивнув головою на обидва боки, присмиривши трохи своїх дружбанів. Ті присіли та продовжили трапезу. Лихвар злобно зиркнув на мене та мій кинджал.

– Вважай, що ми вже поговорили.

Він сів на місце та удав, що мене тут немає. Правильний вибір. Нижчим істотам, а особливо таким огидним як він, краще не здіймати бучі та не зв'язуватися з вищими магами. Тим більше з поважного роду. Правда все одно буде на моєму боці, а от якогось там огра з легкістю відправлять у магічну тюрму чи ще гірше – позбавлять магічних здібностей, зробивши калікою в магічному світі. Та й правильно. Менше буде усього цього бруду: лихварів, крадіїв, вбивць… І як я взагалі могла колись виступати за рівність магічних істот? Це ж повна дурня! Святі Елементалі! Як можна поставити поряд мене і цього дурня-напівогра або когось з його головорізів?

Мені стало смішно, але я втрималася від посмішки.

– Я піду, коли скажеш, де зараз хам. Ти ж явно знаєш, куди він направився? А я пригощу тебе та твоїх друзів турмалиновою водою. На знак подяки. Щоб без образ. То що?

Огр напружився, перезирнувся із дружками, які жадібно поглядали на мене, явно уявляючи смачненьку водичку, яка ні в яке порівняння не йшла з тим пойлом, що було в їхніх кружках.

– Згода. Якщо тобі це так цікаво, то хам відправився у пошуки пір'я птаха Рух, щоб віддати борги.

– І за що ж він тобі так заборгував?

– А от у нього і запитай, відьмо! Якщо встигнеш. Ха-ха-ха! Ніхто не брався за це завдання, але, схоже, хамелеону дуже закортіло розстатися із боргами. Або з життям! Ха-ха-ха.

Я з огидою подивилася на компанію, клацнула бармену, який миттю приніс обіцяну мною турмалінку на стіл, розрахувалася та пішла геть зі смердючої таверни.

Схоже, Азім справді вляпався по самі драконячі щиколотки. Цікаво, звідки й коли він нахапав таких боргів? Огр правий. Дістати пір'я Птахи Рух – небезпечне та складне завдання. Цілком можливо, що Поліанна вже не вийде заміж, бо просто не буде за кого. Не кожному вищому магу під силу впоратися з магічною величезною істотою, вкритою повністю металевим оперенням, що захищає від будь-яких ушкоджень, не горить і не вразливе до більшості активних магічних заклинань. Хоча, знаючи пройдисвіта Азіма, який дивом вміє вибиратися і не з таких проблем, не здивуюся, що ще побачу його живим.

Я знала, що Птахи Рух живуть високо в Залізних Горах за Зачарованим лісом, точніше – на його краю. Ведуть вони уособлене життя. Їхнє пір'я, яке більше схоже на збрую або важелезні металеві пластини, цінується алхіміками та іншими підпільними магами. Деяким щасливцям навіть вдавалося дістати пару таких "пір'їнок" вагою 10-20 кілограмів кожне, викравши їх із печер у сезон ліньки. Попри свою, на перший погляд, невразливість, Рухи народжуються дуже рідко. Одна птаха має змогу за своє життя лише раз відкласти яйця. З цих яєць, блискучих та міцних немов сталь, вилупиться лише 1-3 пташеня. Малеча дорослішатиме роками, довго залежатиме від матері, аж поки їхнє оперення не перетвориться на металеву міцну збрую замість тоненьких ламких пластинок. Пташенята Рух дуже вразливі, тому дорослі птахи готові на все, аби захистити потомство, що робить їх ще більш небезпечними ворогами.