25. Рада

З цілковито спокійними думками та чітким розумінням, що робити далі, я вирушила на Раду Стихій з однією лишень валізою, в якій помістилися всі насправді потрібні речі. Йшла туди я без жодного страху.

Абсолютно впевненою ходою, з гордо піднятою головою я пройшлася урочистою залою повз ряди, де сиділи найвпливовіші маги світу, перешіптувалися та не спускали з мене очей. 

Десь ближче до трибуни я побачила і батька. Він подумки надіслав мені своє послання: «Агато, не роби цього, краще тікай, я прикрию». Я відповіла йому коротко: «Я знаю, що роблю», та кинула короткий впевнений погляд. На його обличчі був цілий спектр емоцій. Бідолашний. Це ж треба, зараз я помічала будь-яку дрібницю, а раніше він завжди здавався мені іконою стриманості та суворості. Зараз же я бачила кожну дрібну емоцію на його зморщеному чолі та гострих вилицях: смуток, переживання, страх. Так-так, страх! Невже сам великий князь Думанов відчуває страх за свою доньку, яка не хоче мати з ним нічого спільного!? Даремно він так. Хоча і я тепер розуміла, що була не права щодо нього. От зараз, відкинувши всі емоції, я ліпше розумію його вчинки. Якби слухалася його порад, вже була б впливовою магинею, а якщо і заміжньою, то тільки за тим відьмаком, який міг дати мені невимовно багато. І це навіть не Велігор. Ні. Я гідна більшого. А цей відьмак, як і я в минулому, не знав, куди хоче рухатись, піддавався впливу, то мого, то дідового, не розуміючи, чого хоче сам. Може, тепер він нарешті стане самостійним.

– Княжна Думанова, ви розумієте, що зараз відбуватиметься та які можуть бути наслідки? – запитав мене Верховний представник однієї зі стихій – маг вогню Ольгіус, з чорними очима та волоссям кольору попелу. На ньому була ритуальна червона мантія, як і на чотирьох інших адептах, які зараз будуть перевіряти мою сутність.

– Цілковито. Ви переконаєтесь, що я абсолютно здорова та сповна розуму, а потім очистите моє ім’я, репутацію та припините ці безглузді звинувачення та переслідування, – голосно заявила я та сіла у крісло з височенною спинкою, яке стояло на сходинці, щоб звідусіль було видно, що діється на п'єдесталі. По залі  пронеслася нова хвиля шепотів та обговорень. У натовпі я знайшла й очі Велігора, який сидів поруч із дідом і теж намагався приховати своє хвилювання.

– У такому випадку, пропоную розпочати, – суворо наказав головний. Мої руки та ноги зафіксували затискачі, які клацнули зловіщо, коли я всілася зручніше. Такий самий металевий затискач зафіксував і лоба. Та я й не думала пручатися чи ворушитися. Мені нічого приховувати – хай сканують!

І вони почали вивчати мою душу міліметр за міліметром. 

Це було навіть неприємніше, ніж коли алхімік копирсався у моїй аурі. Старійшини робили все дуже повільно, ретельно, боячись пропустити хоч клітинку в моєму тілі, душі та енергетиці. І все це під пильними поглядами тисяч інших магів. Ну то нехай дивляться! Мені не соромно. Не страшно. Не боляче. Мені взагалі байдуже. Головне, яким буде результат. А він буде таким, як мені потрібно.

Десь за годину такого сидіння, в мене затекли спина, руки, ноги, шия, але я трималася непорушною. Нарешті вони закінчили. Опустили руки, вимкнули магічний зір, закрили мою ауру.

 

Зараз серце мало б вискочити з грудей, але мені було добре – спокійно та комфортно. Здається, рішення позбавитися почуттів – найправильніше, що я зробила в житті.

– Шановна магічна спільното! Комісія з магічної чистоти Ради Стихій готова винести свій вердикт, – голосно промовив сивий маг та підняв до гори руку. 

Три його колеги вчинили так само, відкривши долоні, на яких засвітилися руни стихій, що засвідчували чесність та неупередженість їхніх слів. Зал затих та готувався почути висновки. Одні чекали, що зараз буде найцікавіше: мене визнають дводушницею, схоплять чистильники або заберуть вартові. Я звісно ж буду пручатися, кричати та поводитися нестабільно, як і годиться дводушниці, та ще й такій зіпсованій відьмі з дурною репутацією, як у мене. Інші говорили про те, що не поспішають із висновками, адже все ж таки рід Думанових почесний, відомий та впливовий, тож одне гниле яблучко – не показник зіпсованої спадковості. Крім того, багато хто боявся мого батька. Тільки це й утримувало їх від різких висловлювань. Лиш одиниці не вірили в те, що я дводушниця. І ще менша кількість у залі знали це точно, а тому не знаходили собі місця, як мій батько, Велігор та, схоже, його дід, що не знав усього, але швидше за все здогадувався. 

Старий чаклун з усім тим довірив онуку все владнати та був певен, що Велігор не припуститься помилки, що спаплюжить його рід – славетне минуле родини та її перспективне майбутнє.

Магістри приготувалися озвучити вердикт.

– Княжна Думанова має одну чисту відьомську душу з сильною родовою магією повітря. Жодних ознак дводушності не виявлено.

Я задоволено посміхнулася та гордовито огледіла зал. Тієї ж миті мої кайдани розкрилися, і я змогла встати. Розправивши плечі, я підійшла до магістрів, вклонилася на знак вдячності й голосно сказала:

– Магічна спільното! Я довела, що моя сутність чиста. І тепер я вимагаю публічного вибачення від імені Ради Стихій, а також поновлення мене в Академії Sacramento та покарання кожному, хто смітиме розпускати неправдиві чутки про мою нібито дводушність.

Моє зухвальство зустріли гучним вибухом обговоренням. Зал сполохнувся, наче пташка від пострілу. Хтось аплодував. Хтось обурено реагував. Хтось винувато понурив погляд, а комусь було начхати – вони прийшли за шоу з екшеном, а воно не відбулося. Можна розходитись.

Магістри ментально обговорили мої вимоги, після чого старший знову підняв руку до гори, взявши слово. Зал знову змушено затих.

– Ми задовольняємо ваше прохання, княжна Думанова. Від імені Ради Стихій просимо вибачення за безпідставні підозри. Також звертаємось до магічної спільноти з вимогою перестати обговорювати цей інцидент та засвідчите добре ім’я княжни. Щодо поновлення на навчанні в академії Sacramento – це питання залишаємо за ректором. Позачергова нарада оголошується закритою.