6. Шифр

До самого вечора я вивчала всі мислимі та немислимі дешифратори, поки нарешті один з них не спрацював – а саме для передачі повідомлення без відомої адреси. Шифр виявився досить легким, просто інформація до мене дійшла у спотвореному вигляді. Дешифратор допоміг перевести енергію у зрозумілі символи. Ними виявились цифри: 49.71545, 36.81480. Той, хто хотів зв'язатися зі мною, не знав навіть приблизно про моє місцеперебування, але явно мав надзвичайний розум і сильну магію, а ще знав, що в мене є певний камінь – агат, і знав тонкощі огранювання цього каменю. Саме камінь і став ресивером сигналу. А той, хто передавав повідомлення, повинен був мати аналогічний, який послужив ретранслятором. У мене не залишилося сумніву, що зі мною хотіла зв'язатися саме моя мама.

Схвильована і на емоціях від отриманої інформації, я терміново помчала до Велігора, щоб поділитися з ним грандіозною новиною.

– Чому ти так впевнена, що це вона? – скептично роздумував Єгор, розглядаючи цифри, які я виписала на листочок.

– Поміркуй сам. Щоб відправити таке повідомлення потрібно володіти менталкою і дуже добре. Моя мама була менталісткою, як і я наполовину! Вона сама залишила для мене це намисто перед зникненням. Це я точно знаю, сама бачила, коли поверталася до минулого. Значить, вона добре знала й огранювання, і всі особливості каменю, що було необхідно для того, щоб знайти або виготовити максимально схожий.

– Це міг зробити твій батько.

– Ні. Він не обманював мене, коли ми з ним бачилися.

– А твоя бабуся? Може, це її підступи?

– Та навіщо їй це?... Дурниці... Я точно знаю, що це моя мама, Єгоре!

Я вперла руки в боки та витріщилася на відьмака, даючи зрозуміти, що не прийму жодних заперечень.

– Припустимо, що це так. Але я все одно не розумію сенсу цих цифр. Що за дивне повідомлення?

Я посміхнулася і приготувалася розповісти йому про свою найголовнішу здогадку.

– Це ж координати!

– Які ще координати?

– Місця зустрічі! Вона призначила мені зустріч, розумієш? Це просто геніально! І так розумно.

– Агато, я б не став сліпо вірити всьому цьому. Аж надто все це підозріло.

– Ні, ти послухай! Я подивилася в інтернеті, що означають ці координати.

– І що ж? – недовірливо зморщив він лоба.

– Це людське селище!

– М-м. Клас…

– Ні, ти дослухай! Це селище, де колись жила мама! Як тобі такий збіг? А?

Велігор заходив по кімнаті, роздумуючи. З'ясовані мною відомості змусили його нарешті поставитися серйозно до інформації.

– Все одно це якось дивно. Не подобається це мені. Сподіваюся, ти не надумала вирушати туди?

– Звісно, надумала! Я не можу проігнорувати це повідомлення! А що як я справді зустрінуся з мамою! Це вона, я певна!

– І в тебе немає навіть частки сумніву, що це могла підлаштувати твоя бабуся? Щоб схопити тебе та довести бажане до кінця? Влаштувати той обряд по вигнанню зайвої душі?

– Ну є трохи. Якийсь відсоток…

Велігор пирхнув і тріумфально сплеснув руками.

– Слава Елементалям! Ти замислилась!

– Один відсоток… ну два… Але на дев'яносто вісім відсотків я певна, що це мама. А щоб мені й тобі було спокійніше, ти поїдеш туди зі мною завтра, – я спокусливо вигнулась і зобразила максимально добродушний і приємний вираз обличчя.

– Пфф... Я категорично проти всього цього! До того ж у мене завтра перше засідання у Раді. Якщо я не з'явлюся, дід буде у нестямі від гніву, – вигукнув Велігор, зиркнувши на мене. Хоч він і зображував крайній ступінь невдоволення, все ж таки його обличчя явно пом'якшилося.

Я не зводила з нього очей і млосно розправила локони, що хвилями впали на оголені плечі.

– Ми вирушимо рано вранці, це зовсім близько. Ти ж не хочеш, щоб я їхала сама? – я грайливою кішкою підійшла до нього ближче, плавно повиваючи стегнами.

Він попихкав невдоволено пару хвилин, побурчав про те, що все це суцільна безрозсудність, але після все ж таки не встояв перед відьомською красою і здався без бою в мої ніжні обійми.

Єгор вдихнув аромат мого волосся і вп'явся губами в шию. Я вже готова була скинути з себе сукню, але він різко зупинив мене.

– Вибач, але мені треба бігти. Увечері продовжимо, гаразд?

– Як? Куди? Адже вже й так вечір…

– Раз моя улюблена відьма зібралася знову вляпатись у чергову авантюру, мені потрібно до цього підготуватися як слід. Та й до Ради теж. Дід хоче, щоб я виступив перед усіма та публічно представився як наступник Нікопольських.

– Сподіваюся, надалі ти не слухатимешся його у всьому? – не стримала я іронічної посмішки.

– А ти пропонуєш відразу послати всіх до дідька? Як ти там висловлювалася… Повиганяти усіх поганою мітлою і затіяти глобальні реформи? – він невдоволено відсунувся від мене і поправив сорочку.

– Ні. Просто… Просто я боюся, що ти станеш таким самим, як вони. Зневажатимеш усіх, хто слабший чи не такий, як ти, в ім'я так званої Вищої гармонії, – зменшивши тон, з досадою відповіла я.