2. Екзамен

Більш незручної ситуації, ніж сталася в бібліотеці, і уявити було складно. Ну хто знав, що дід Велігора любить читати під покровом невидимості, щоб його ніхто не відволікав?...

Я в умі перебирала всі сказані мною фрази про Раду Стихій і все більше хотіла провалитися крізь землю.

Горислав буравив мене поглядом своїх сіро-зелених очей, таких, як в онука, і я відчувала, як повільно згоряю від сорому.

– То що ви там говорили про погану мітлу? – спитав він, примружившись. – Агата, значить? Невже Думанова? Як виросла…

 – Дідусю, Агата просто пожартувала, – спробував перевести тему розмови Велігор, поки я марно намагалася вийти зі ступору.

– Невже та сама Думанова, чий батько займає високу посаду в тій самій Раді, в якій ви вирішили підмести, люба? Його ви теж вимітатимете чи тільки таких доморощених, як я? Хо-хо-хо!

Горислав зайшовся гучним сміхом і схопився за живіт.

– Я просто мала на увазі, що Верховному органу влади не вистачає свіжої крові, – нарешті придумала я що відповісти.

– А це правда! Я теж так вважаю. Тому й тверджу Велігору, що йому час зайняти свою посаду! Бачиш, онуче, твоя обраниця тієї самої думки!

– Звісно, дідусю.

– Ви ще така молода, Агато! Скільки вам там? Двісті хоч є?

Я неохоче кивнула.

– Двісті двадцять вісім.

– Де моя третя сотня… Хо-хо! У ваші роки я міркував так само. Вважав, що гармонія – це коли всім однаково добре. А потім зрозумів, що справжня гармонія можлива лише тоді, коли сильні правлять, а слабкі дозволяють це робити.

Ми з Велігором мовчки слухали міркування Горислава. Я не стала більше з ним сперечатися. Нехай краще вважає мої слова незрілістю чи максималізмом молодості, ніж мене ненавидить.

Хоч розмова і перейшла у відносно мирне русло, неприємний осад і напруга між нами все ж таки залишилися, хоч пройшло вже багато часу.

І ось зараз, за кілька місяців, випадково зустрівшись тут в Академії вони нікуди не зникли. Холодний погляд Горислава змусив мою впевненість у собі похитнутися. Ноги стали неслухняними колодами, які ніби вростали в підлогу і не хотіли йти проходом до кафедри.

Я постаралася зібратися ментально, закрилася від усіх захисним екраном, і нарешті опинилася на кафедрі з пробіркою в руках.

– Ну що ж, пані Думанова. Спочатку розкажіть нам, які інгредієнти потрібні для сонного зілля.

Легке питання Баби Яги підбадьорило мене. Адже не дарма я штудіювала книги все літо, готуючись до цього дня.

– Одна третина сон-трави та дві третини порошку остопірки.

 – А для зілля прозріння? – з викликом повела бровою професорка, не відводячи від мене погляду.

"Навіщо мені взагалі його готувати, якщо воно продається на кожному кроці ..." – тут же подумала я і стала згадувати інгредієнти.

– Дві столові ложки пилку білоцвіту, екстракту лунарії три краплі... І ельфійський порошок. Три ложки.

– А що робити, якщо ельфійського порошку немає під рукою?

"Що робити, що робити? Іти на ринок… Що за безглузде питання?"

– Можна спробувати замінити його на пудру фей. Її легко зібрати з будь-якої рослини у літній період, – викрутилася я.

– А якщо зима?

– Тоді перенестись порталом туди, де літо.

"Або не морочити голову і піти на магринок за готовим порошком прозріння", – думками передражнила її я.

– А якщо немає порталу? – не здавалася неприємна професорка.

– Тоді… Тоді треба… – я зам'ялася, не розуміючи, що потрібно відповісти у такому разі.

Несподівано мені на допомогу прийшов Горислав Нікопольський.

– Ядвіго, ну що ви заладили! Якби та якби  – то виросли б на голові гриби. Молодь зараз усі проблеми вирішує простіше – замовляє все готове через магбраузер! Порошок прозріння продається на кожному кроці, – хихикнув він, переглядаючись із членами екзаменаційної комісії, які поспішили теж схвально захихотіти на підтримку слів авторитетного відьмака.

Я здивувалася його словами, адже він точно повторив те, що я думала. При цьому прочитати мої думки він однозначно не міг, адже я добре екранувалася. Очевидно, наші погляди різні не в усьому.

– Ситуації бувають різні… Наші студенти мають бути готовими до всього, – відрізала Ядвіга Костицька, виправдовуючи низку питань, що посипалися на мене.

– Та годі вам! Я думаю, пані Думанова зможе видобути все необхідне для найпростішого зілля. Адже так? – Горислав запитливо глянув на мене і посміхнувся.

– Звичайно, – погодилася я. – До речі, я згадала, що аналогом ельфійського порошку можуть стати людські гриби печериці… А вже їх дістати простіше простого. – випалила я, згадавши це, коли Горислав вимовляв приказку про «Якби та якби…».

Я не знала, чи спеціально він хотів підказати мені, чи це вийшло випадково, але відповідь сама спливла в моїй пам'яті, і я згадала, як читала в одній з його книг про деякі популярні аналоги магічних рослин, які легко добути у світі людей. Так, у любовне зілля замість соку Кривавого плоду, який росте в Зачарованому лісі, можна додати звичайну полуницю, а для зілля правди стане у пригоді проста селера замість кори дробовиці.