1. Знову за книги

Пісочний годинник на столі повільно відраховував час, піщинка за піщинкою. Золотий пил невблаганно висипався з однієї судини, заповнюючи собою іншу. Як шкода, що не можна зупинити цей плин, повернути час назад. Хоча, чому це не можна? Відьмі все можна! От тільки Баба Яга - тобто професорка Ядвіга Костицька – одразу ж це помітить, і мій іспит на цьому буде завершено...

– Закінчуємо роботу над зіллям! – командним тоном видала сувора професорка, підтягнувши окуляри на перенісся.

Насправді вона ні краплі не була схожа на архаїчний лісовий дух напіввідьми-напівкікімори, про який складали легенди не одне століття. Жодної тобі кістяної ноги, жодних кривих зубів і довгого бородавчастого носа... Як і всі відьми, пані Костицька виглядала чарівно та була в розквіті сил – якихось чотириста з гаком років для відьмі – це ж нічого! Вона граційно курсувала повз лабораторні плити з безліччю пробірок і порошків і стежила за тим, як студенти готують одне з найважливіших зіль у своєму житті – зілля "ЄПР" – "Єдиноправильного рішення". Від цього зілля залежало, чи складе студент іспит і перейде на наступний курс, чи з ганьбою залишиться на перездачу, не просунувшись у своєму навчанні.

Обиватель, напевно, подумав би, що таке зілля було б непогано вміти варити на кожен день, щоб усі ухвалені рішення були абсолютно правильними. Але не тут-то було. Магія така ж мудра, як і сама мати-Природа. Зілля "ЄПР" настільки ж неприємне на смак, як і прийняття складних рішень. Воно до жаху гірке, іноді викликає сльози з очей аж до істерики, а ще від нього може нудити... Загалом, вживати його, щоб вибрати, у який ресторан увечері піти, ніхто точно не стане. Та й інгредієнти для цього зілля досить дорогі на Магічному ринку. Крім того, один із них доволі огидний, хоч і на вигляд схожий на ароматний дикий мед чи ялинову смолу – екстракт фей.

Вищі маги називають його по-іншому – промовистою абревіатурою "ФФ" або по-простому – "Фе-Фе". Абревіатура промовиста, тому що вона говорить за себе. "Фе-фе" готують із ФЕкалій ФЕй.

Саме цей останній інгредієнт мені й залишилося додати в мисочку, в якій уже на всю кипів відвар із різнотрав'я і магічних порошків. Я акуратно зачерпнула ложечкою в'язку субстанцію і розмішала нею відвар. Він моментально став темно-бурим, спінився і зашипів.

"Реакція відбулася – отже, я все зробила правильно", – тріумфувала я і, вимкнувши плиту, перелила готове зілля в охолоджувальну мензурку, що має зберегти "ЄПР" свіжим на довгий час.

– Ядвіго Деянівно, я готова, – упевнено заявила я, тримаючи в руках заповітну пробірку.

– Хм, подивимося... Колір і прозорість схожі на правду. Виходьте на кафедру, пані Думанова, будемо випробовувати ваше зілля.

Я сміливо встала і зробила крок уперед, пройшовши повз довгий стіл екзаменаційної комісії.

Погляди професорів кинджалами уваги пронизували мою спину. Сьогодні тут були всі провідні викладачі Академії Sacramentum. Хтось вів у мене певні предмети ще до моєї втечі й гучного відрахування з Академії десять років тому і добре мене пам'ятав, хтось лише чув про навіжену княжну Думанову, що неабияк зіпсувала репутацію своєї родини.

Був присутній також сам ректор – шанований у магічному світі відьмак Дарій Огнєвіч і вже знайомий мені Горислав Нікопольський, його радник. Але знайоме обличчя мене аж ніяк не потішило, навіть навпаки – я напружилася, адже не очікувала побачити сьогодні дідуся свого коханого.

Горислав колись давно теж був ректором Академії, але пішов у відставку, повністю присвятивши себе Раді Стихій, як і мій батько свого часу. Проте він обіймав почесну посаду безстрокового Радника ректора, курируючи всі питання Академії, що стосуються загальної політики навчального закладу і програми навчання студентів. Ми зустрілися з ним поглядом на мить, і я одразу відчула холодок, що пробіг по хребту. Щоки одразу ж зреагували, спалахнувши рум'янцем, а лоб загорівся. У пам'яті блискавично сплив неприємний епізод, який мені зовсім не хотілося згадувати...

 

...Я вийшла з порталу, тримаючи за руку Велігора, і поправила легке чорне платтячко, яке прикупила собі в Ніцці під час наших із ним канікул. Тепер був саме час починати підготовку до іспитів.

– Ти впевнений, що це зручно?

– Звичайно, зручно! У мого діда величезна бібліотека. Навіть в Академії немає деяких видань і манускриптів, які зберігаються в нього.

– Так, мені дуже потрібно підтягнути теорію із зіллєваріння та побутової магії...

– Менталку і цілительство теж не завадило б... І з захистом ти не дружиш.

– Угу... Зате з бойовою магією в мене все гаразд, якщо ти забув, – сердито буркнула я і жартівливо пригрозила йому кулаком.

– Пам'ятаю-пам'ятаю... Ти дуже бойова, – підморгнув він і загасив моє обурення поцілунком у губи.

Від несподіванки я навіть злегка наелектризувалася, і від торкання наших рук почулося легке електричне тріскотіння, як буває, якщо погладити кота вовняною рукавичкою.

– Не хвилюйся ти так! Мене струмом б'є від твоєї нервозності.

– Вибач, я коли нервую або злюся, з мене готові посипатися блискавки.

Велігор усміхнувся та обтрусився.

– Моя сім'я не з'їсть тебе, врешті-решт! Розслабся і просто будь собою – тобто чарівною і неймовірною відьмою Агатою Думановою, добре?

Я угукнула, видихнула напругу і розправила плечі. Велігор подзвонив у двері розкішного особняка, що височів трьома поверхами над величезним садом із зеленими лабіринтами й фонтанами.

Я вже була тут років п'ятнадцять тому на прийомі, який організовували Нікопольські. Саме того вечора я познайомилася з Велігором, і наше знайомство зовсім не склалося. Проте наші батьки були завжди за те, щоб об'єднати прізвища Думанових і Нікопольських, і пророкували нам велике майбутнє в союзі. Хоч би як мені того не хотілося, але вийшло з їхньої волі: ми з Велігором все-таки стали парою, хоч і через кілька років. Після того, як я побачила Єгора зовсім іншим і зрозуміла, що за пихатістю й удаваною зарозумілістю ховається дуже навіть чуйна і добра душа. Щоправда, після моєї втечі я перестала вважатися завидною нареченою, але титул княгині все ж змушував мовчати всіх про справи минулого, коли я повернулася.