Розділ 2.Тінь майбутньої близькості

Я досі ще не могла звикнути до нової школи.Але щось рідне мене притягувало пізнавати цю школу краще,життя тут було розмірене і дещо фантастичне,бо я бачила усюди людей які мали доброзичливість і привітність.Усе життя я переїжджала з місця на місце,і досі сумувала за своїм першим класом в який я ходила на самому початку дороги шкільної.Але мене там вже забули,давно забули,навіть певне не пам'ятають що я там взагалі колись була.Та я почала жити новим і кращим себто теперішнім життям,а не застарілим і вже не актуальним минулим.Я любила той клас,та буду його пам'ятати усе своє життя його,я постійно хвилююсь коли переїжджаю у незнайоме місце,у котрому немає жодних друзів.Але тут була інша ситуація.

Я у цьому місті Почаїв жила ще у 9 років та ходила сюди,у цю школу в 4 клас,не сказала б що у мене були друзі тут минулі,але декілька все ж таки однодумців у мене тут було,зокрема Марія,Марія,Еля,Маргарита(це була моя колишня ліпша подруга,з якою нас єднає спосіб життя і тодішній ще тоді клас)але..я до неї ще не заходила,бо я пішла в 9 клас тепер в паралельний клас,тож вона ще не знала що я  повернулась.Мені було страшно і боязко туди йти.Але нічого,ще прийду,але не сьогодні.

 Зараз я йшла коридорами школи сама,бо моя подруга щось не прийшла сьогодні,хоча минулий тиждень ще була зі мною всюди... 

Якась зрада,але блін мені прикро.

Але що ж,я не нарікаю,можливо щось сталось в сім'ї,або просто не встигає навчатись-подумала я.

Все ж таки,люди не роботи, щоб усе встигати.

Я згадала що раніше я ходила тут у бібліотеки,і я вирішила неодмінно туди ще раз записатись,як у старі давні часи.

Я схопила рюкзак і пішла на трудове навчання у молодший корпус.

Чим швидше я йшла,тим більше і більше нових лиць я бачила по дорозі,але хтось торкнувся мого плеча і...

-Привіттттттт-привіталась радісно Еля

-Привіт ...-відказала я зі здивуванням такого її жесту 

Вона пішла зі своєю подругою до свого класу,як я вже зрозуміла вона вчиться у 8-Г.Молодше мене на рік,але вища мене.Що ж..мені вона і так почала подобатись,вона щира і відкрита.Я все ж таки хотіла наважитись і написати їй,і дружити ближче ніж знайомі.Але ні.Не сьогодні.Я боюсь,що вона відкине мене,бо у неї є вже ліпша подруга.

Що ж,вона пішла,я не буду її наздоганяти прямо,як якийсь черговий її кавалер,але почекаю на вигідний день щоб це зробити ненав'язливо.

Ось я вже на трудовому.

Але...що тут роблять на трудовому?

В минулій школі ми робили вироби з бісеру, і вишивали бісером,бувало робили квіти для вчительки з різного паперу.

Але тут,нічого тупо не робили.Це просто було село,навідміну від Льовову.Це просто село в якому що на фізкультурі,що на трудовому особливо нічого не робили.Ну просто.На трудовому,учні закупилялись в столовці і приходили на урок клацати у телефоні.Ну...акція так собі,але ладно.

Це ще навіть можна сказати бонус до перерви.