РОЗДІЛ 5

Я стояла посеред кімнати, стискаючи у руках телефон, хоча розмова вже давно закінчилася. В голові все ще звучав голос Лейли: «Я можу вирішити, де йому буде краще».

У грудях здійнялася паніка, наче ребра затиснув обруч з холодного металу. Вони справді можуть відібрати в мене Адама?

Це ж неможливо. Ні, ні.

Це ж цивілізований світ, XXI століття… Хіба Емір може зробити зі мною щось настільки жахливе, як забрати сина?

Судячи з дій мого чоловіка, коли я дізналась про його подвійне життя, від Еміра варто було очікувати всього. Він контролював кожен мій крок, і навіть не дозволив залишитися в лікарні, бо хотів мною керувати. Просто тому, що міг. Отже…

Я зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися. Не можна дозволити собі втратити контроль. Якщо я зараз впаду в істерику, то програю.

Я повинна знати, які в мене є права. Що можна зробити?

Телефон я взяла тремтячими пальцями, і ввела запит у пошук: «Опіка над дитиною, якщо чоловік іноземець».

Результати були неприємними.

У деяких країнах, де дозволене багатоженство, справді діє правило: спадкоємці належать чоловікові та його родині.

Лейла може вплинути на рішення Еміра, якщо доведе, що Адамові краще жити з нею та її дочками. І якщо дійсно має вплив на чоловіка, якщо Емір до неї дослухається…

Мене нудило.

Я знала, що юридично мій шлюб з Еміром законний, але чоловік має гроші, зв’язки. Якби він захотів мене знищити, йому б це вдалося.

Я продовжила шукати далі.

Що стосовно розлучення?

Якщо я ініціюю його, шанс отримати опіку над Адамом мінімальний. Суд може вирішити, що краще залишити дитину з батьком, особливо якщо він доведе, що може забезпечити йому стабільність і майбутнє. У такому випадку Емір точно не дасть мені виграти.

Я затулила рот рукою.

Якщо просто подам на розлучення — гарантовано втрачу Адама.

В цьому світі дійсно все вирішували гроші, на справедливість годі й було сподіватись.

Телефон задзвонив різко, розрізаючи тишу моєї спальні, і я здригнулася, ледь не випустивши гаджет з рук. Дивно, як тривога може зробити тебе чутливою до будь-яких дрібниць. Дисплей засвітився знайомим номером — мій салон краси.

Я не хотіла відповідати. Не зараз. Як можна думати про бізнес, коли моє життя руйнувалося шматок за шматком? Але якщо це щось важливе?

— Алло?

— Поліно, вибач, що турбую, але в нас проблема, — голос адміністраторки Лєри був напруженим. — Постачальники не завезли фарби для волосся, ми без матеріалів. Що нам робити?

Я заплющила очі, намагаючись змусити мозок сфокусуватися.

— Зателефонуйте їм ще раз. Дізнайтеся, в чому причина. Якщо вони не можуть дати нам матеріали найближчим часом, шукайте альтернативу.

— Ми вже дзвонили, вони кажуть, що є заборгованість.

Я завмерла.

— Заборгованість?

— Так, ще з минулого місяця.

Я розплющила очі, дивлячись у темряву кімнати.

Заборгованість? Але всі фінансові питання мала вирішувати бухгалтер, і…

І цей салон взагалі не був моїм.

Ця думка вдарила в груди так боляче, що я майже втратила дар мови.

Я могла називати його «моїм бізнесом», але насправді він не належав мені. Він був подарунком. Подарунком від Еміра.

Я так і не отримала вищої освіти. Після школи відразу поїхала до Єгипту, а там зустріла його. Все, що я мала — було заслугою Еміра. Салон відкрив він, фінансував він, розширював він. Я була обличчям, його лялечкою-дружиною, яка отримала від життя «подарунок» і жила так, як було йому зручно.

Якщо він захоче, я можу втратити не лише сина, а й бізнес. Я можу втратити все.

— Поліно?

— Я розберуся, — швидко кинула я, відчуваючи, як паніка підкрадається ближче.

Я натиснула «завершити виклик» і просто втупилася у стіну.

Це було жорстокою правдою.

Я була нічим без Еміра.

Ні освіти. Ні кар’єри. Ні фінансової незалежності.

Я була просто його жінкою.

Його власністю.

Як взагалі я це дозволила? Чому кохання до нього мене настільки засліпило і зробило немічною? Чому я не подумала про подушку безпеки?

Була занадто неосвіченою, юною, коли ми зустрілись? Занадто наївною?

Ні.

Просто я ніколи і уявити не могла, що чоловік, який носив мене на руках, виявиться брехуном, зрадником і жорстоким ворогом.

Якщо я не почну діяти зараз, скоро у мене не залишиться нічого.

Я мусила знайти вихід, навчитись жити без Еміра, хоч серце боліло від кохання до нього…Почуття не вимикалось за клацанням пальців. Ми так довго були разом!