ГЛАВА 5. Дві чашки та один пакетик чаю

У кожного є неулюблена пора року. Для Валентини Семенівни це був кінець січня. Свята скінчилися, блискітки потьмяніли й навіть сніг під ногами не так хрустів. Жінка щодня чекала дзвінка від Каті. Але дівчина мовчала. Може втомилася догоджати їй кавалерами? А може зрозуміла, що справа безнадійна? Відтак і Валя зажурилася. Тоді ж твердо вирішила, що більше ні на які побачення не піде. Досить.

Вона набрала номер Каті, аби подякувати за клопоти та повідомити, що на цьому її любовні пригоди завершуються. Чекала почути веселий та дзвінкий голос дівчини. Та натомість була вражена сумним тоном.

– Алло, – протягнула Катя.

– Катрусю, щось сталося? – занепокоїлася Валя.

– Так. Сталося. Нас пограбували! З офісу за ніч винесли усі ноутбуки!

– Боже! Який жах! Тримайтесь! Я скоро буду!

Валентина наклала у торбинку домашньої випічки та пішла на зупинку. Пів години й вона вже стояла на порозі «Агентства "Випадкових" знайомств». Каті на місці не було. Як і інших працівниць. У кабінеті стояв лише чоловік з охорони.

– А де усі? – запитала жінка.

– У поліції, – відповів не оглядаючись. – Складають заяву. Та все даремно. Очевидно, що тут хтось зі своїх постарався.

– Невинний, поки не доведено протилежне, – процитувала презумпцію невинуватості.

Охоронець нарешті відвернувся від вікна та поглянув на Валю. І вперше за багато років жінка зашарілася.

«Оце красень!» – подумки зауважила.

Високий, плечистий, з гривою сивого волосся на голові та непофарбованою бородою! А очі які! Уважні. По-молодечому жваві та допитливі.

– Озирніться, – розвів руками. – Замок у дверях цілий, вікна зачинені. Хтось скористався ключем. А ключі є лише у працівників та в охорони.

Валентина уважно оглянула кабінет. Письмові столи стояли рівно, документи не розкидані, на журнальному столику закрита баночка з кавою.

– Дивно, – мовила вона. – Крадій був надто охайний.

– Або свій, – наполягав на своїй версії чоловік.

– Або жінка, – додала Валентина і сама здивувалася власній впевненості.

– Павло Андрійович, – простягнув він руку. – Можна просто Павло.

– Валентина Семенівна, – відповіла вона. – Але краще Валя.

Вони усміхнулися одне одному – легко, без ніяковості, ніби вже були знайомі.

– Ви працюєте тут давно? – поцікавилася Валя.

– П’ятий рік. Посидів трохи на пенсії. А коли померла дружина – занудьгував. От і знайшов роботу. Я тут все вивчив: знаю, хто де що кладе і хто що забуває, – сказав. – А ще знаю: коли крадуть ноутбуки, зазвичай залишають безлад. Я до пенсії у поліції працював, – зауважив.

– Як цікаво! – очі жінки аж спалахнули.

– Аби знайти винного, слід застосовувати дедуктивний метод Голмса.

– Якщо ви певні, що злочинець хтось з офісу, то можна взяти до уваги й метод Коломбо.

– Розумно! – похвалив її Павло. – Огляньмо офіси.

Вони обійшли кабінети. У кухоньці Валя помітила, що електрочайник теплий.

– Хтось з працівників був тут сьогодні, – сказала.

– Ай справді, – Павло підозріло зіщулив очі.

– На столику залишилася банка з кави. Вода тепла. А де ж чашки? – думала вголос Валя. – Чи їх теж злочинець забрав? У будівлі є підвал? – зненацька запитала.

– Ні, – розчарував її чоловік. – Але є дуже затишне горище.

Обоє ледь стримувати усмішку. Павло взяв ліхтарик і вони разом піднялися вузькими сходами. У кутку, під старим банером «Знайди своє кохання», стояли… ноутбуки. Усі. Акуратно складені, накриті пледом. А поряд непомиті чашки та документи. Очевидно, що тут деякий час працювали.

– Оце так! – прошепотіла Валентина.

– Це вже не крадіжка, – усміхнувся Павло. – Це змова.

Валя витягнула телефон та набрала Катю.

– Я в поліції, – мовила та. – Пізніше вас…

– Катрусю, ми з Павлом Андрійовичем знайшли ваші ноутбуки.

– О! – лише й мовила.

– А поряд з ними чашки. Певно злодії вирішили випити кави після того, як техніку на горище затягнули.

– От нахаби! – викрикнула дівчина.

– І на чашках відбитки помад. Одна з них дуже навіть схожа на ту, якою користуєшся ти.

– Оце збіг!

– Катрусю, та я усе зрозуміла…, – сміялася Валентина.

– Ну, ви ж прийшли у «Агентство "Випадкових" знайомств». Ось вам і випадок. Ну все, я тут зайнята. А ви там дійте! Удачі.

– Дякую, – Валентина сховала телефон. – Пробачте, цю комедію Катя влаштувала. Я просила її знайти для мене сердечного друга.

– Ви звиняйте. Моя вина. Катя вже два тижні канючила мене стати клієнтом її Агентства. І тепер я зрозумів для кого вона старалася.