Нове житло

Почалося все з того, що в газеті тато побачив об’яву дуже дешевої квартири, менше трьохсот євро на місяць. Звісно, це його дуже збудило, хоча мене така ціна насторожувала, і я підозрювала, що там буде халупа без шпалер і з тарганами. Батько відразу ж зателефонував, але йому відповіли, що набраного номера не існує.

Я запідозрила, що справа в його древньому телефоні, але з моїм теж нічого не вийшло. Ми забили, і продовжили пошуки в іншому направлені, але за тиждень батька побачив цю ж об’яву, вже з іншим номером телефону. На цей раз йому відповіли, маклер сказав, що квартира хороша, а дешева тому що орендується зазвичай студентами, і призначив зустріч наступного дня о дев’ятій ранку. Батько відразу впав в паніку і заявив, що ми поїдемо о сьомій на випадок заторів.

Наступного ранку тато був не в дусі, по-перше, тому що він встав о п’ятій, а по-друге, тому що треба робити щось для мене.

- Я сподіваюсь, одного дня ти оціниш, скільки я для тебе роблю! - кричав він, поки я взувалася. - Я неймовірний батько, і, якщо хтось заперечуватиме це, то я його приб’ю, тому що я кращий, я хочу зняти тобі квартиру, я встав рано заради тебе!

- Звичайно, звичайно, - говорила я.

Поки ми їхали в автівці, батько не замовкав:

- Щось мені здається підозрілою ця квартира, і цей чувак. Я задаюся питанням, чи в нормальному вона стані, чи є там сральник і ванна. Мені здається, нічого не вийде, ти ніколи не знімеш квартиру.

Гарна новина полягала в тому, що ми не дарма виїхали ні світ ні зоря, адже затори розтяглися на всю трасу. Але весь цей час я слухала татову дурню, і це було жахливо.

Нарешті ми в’їхали до Страсбургу. Батько довго шукав місце для паркування, ледве знайшов.

- Я так хочу пісяти, це кошмар!

- Там є громадський туалет, - показала я у бік міської площі.

- Та ти з глузду з’їхала, я туди не піду.

Тато вручив мені свій рюкзак і спустився під якийсь міст. Поки він мочився, в темряві на нього натрапила жінка, яка робила пробіжку, але батька це зовсім не збентежило, а навпаки, принесло радість, що він зробив якесь западло людям зрання.

Закінчивши з цим, ми почали шукати потрібний будинок. Батька ходив вулицею і кричав:

- Це має бути тут! Або там!

Я проклала маршрут в гугл-карті і запропонувала йому йти за ним. Біля кожного будинку батько зупинявся і казав:

- Це він?

- Ні, нам ще йти дві хвилини.

- Знаєш, мабуть я подивлюся по паперовій карті, тому що з вашими технологіями... - він відкрив рюкзак.

- Ми дійшли, - я зупинилася навпроти старовинного альзаського дому, з винною крамницею на першому поверсі.

- Оце-то так, як швидко! - захоплювався тато.

До призначеного часу залишалося ще десять хвилин. Батька заклав руки за спину, ходив туди-сюди біля під’їзду і приказував:

- Я впевнений, цей чолов’яга нас кинув! Він точно не прийде! Але нічого, якщо він не прийде, я йому покажу! Ні, він нас кинув, я впевнений, сволота він така!

В цей момент двері під’їзду відкрилися і приємний на вигляд чоловік спитав:

- Мсьє Вілар?

Батька підскочив:

- Так, так, Поль, а це моя донька Полін, я шукаю житло для неї, - він гордовито випнув груди.

Ми потисли один одному руки і піднялися по вузьких рипучих сходах до квартири. Маклер відкрив двері і впустив нас, розповідаючи про всі переваги житла.

Ледве побачивши апартаменти, я відразу зрозуміла, що погоджуся. В квартирі було усе: і туалет, і душ, і кухонний куток. Звичайно, вона була невеликою, усього чотирнадцять квадратних метрів, що нормально для такої ціни, але не халупа, хороший ремонт.

Батько задав багато питань, і, чи то він так хотів мене випровадити, чи то йому реально сподобалося, але він погодився.

- Вам дуже пощастило, нам подзвонило чимало людей, але ви прийшли першими, так що раз ви готові, то квартира буде вашою, - сказав маклер.

Ну хоч у чомусь мені пощастило.

- Так, так, я згоден таке зняти, - кивав батько.

- Чудово, давайте пройдемо в моє бюро і все обговоримо.

Виявилося, що бюро маклера знаходилося у сусідній з моєю квартирі. Ми сіли за стіл, і чоловік написав нам список паперів, які потрібно буде принести через три дні.

- І тоді ми все підпишемо, я видам вам ключі, і можете заселятися.

- Це добре, - посміхнулася я.

- Ще я раджу оформити ось на цьому сайті, - він написав на папірці назву, - спеціальний документ, який дозволить вам отримувати виплати, частину вартості квартири. Я її підпишу, і ви віднесете в центр житлових питань, там усе розглянуть.

- Звичайно, ми оформимо, - тато ніколи не був проти отримувати десь за щось гроші.

Поки маклер писав, батько розповідав:

- Ви не уявляєте, як я втомився возити її автівкою на вокзал, це така складна робота, мені неймовірно важко. Адже ми живемо в селі за 45 кілометрів від Страсбургу, - батько вимовив назву села.

- О, так я знаю це місце, у мене там знайомий, я добре розумію, як це непросто, - маклер поставив печатку на папір.

- Так, так, - кивав батька.

- Ось список всього, що вам потрібно, - чоловік простягнув татові листок. - Головне, це ваші паспорти і виписки з банку.

Батько ще раніше кричав, що ніколи нікому не дасть свою виписку з банку, адже дізнавшись скільки у нього там грошей, люди відразу захочуть відібрати їх в нього. І зараз його обличчя злегка витягнулось.

- Послухайте мене, - випнув він груди. - Так, я принесу вам цю виписку, але ви не дивіться на число, яке там, тому що у мене є гроші, це правда, але це ще нічого не значить, - майже погрозливо закінчив він.

Маклер подивився на нього як на придурка, і врешті решт перевів розмову на час, в який ми зустрінемося.

Домовившись на третю годину дня, ми попрощалися і поїхали назад. Батько був страшенно збуджений і щасливий. Він навіть дозволив мені завтра повернутися додому пізно, адже у мене було заняття до восьмої.