Студентські проблеми

От власне і почалося моє студентське життя, перший тиждень навчання у виші. Я намагалася зрозуміти тутешню систему освіти як могла, а зверху ще додавалася купа паперової тяганини, яку у Франції дуже люблять, і, звісно, батько.

Виявилося, що для оформлення студентського білету потрібно перевести мій атестат про закінчення школи на французьку. Тобто для вступу до універу він був не потрібен, але для студентського незамінний. Тато влаштував скандал на весь будинок, якого біса я не переклала документи на Батьківщині, адже тут це зробити неймовірно складно. Поки він панікував, ми з Жаклін знайшли в інтернеті перекладачку, і я написала їй. Відповідь прийшла негайно, жінка погодилася мені все перекласти, але їй потрібно було вислати саме відсканований варіант. А сканер поблизу був тільки у Жаклін.

Я написала татовій подрузі повідомлення, де попередила, що завтра тато заїде до неї і скористується її сканером. Жаклін нічого не зрозуміла, і буквально через хвилину після того, як я отримала від неї відповідь великими буквами з купою знаків оклику, задзвонив татів мобільний.

- От же лайно! - заревів він, і я відразу зрозуміла, що телефонує його подруга.

Вона хвилин двадцять говорила з ним ні про що, адже батько й сам до кінця не зрозумів, що означає відсканувати документ. Коли Жаклін нарешті поклала слухавку, тато влетів до мене в кімнату.

- Як же ти мене дістала, Господи, краще б ти залишилася на Батьківщині, скільки ж у мене проблем через тебе, тепер завтра у мене буде стрес через спілкування з Жаклін! - прокричав він і втік назад до телевізора.

Наступного дня, коли я була на лекції, мені на і-мейл прийшов лист від Жаклін з прикріпленим сканом атестату. Я зраділа, що вона таки зрозуміла, що мені потрібно.

Зустрівши мене на вокзалі після занять, батька одразу почав бурхливу оповідь:

- Ти не уявляєш, як я втомився! Я приїхав до Жаклін, вона не зрозуміла, що слід зробити, ми сіли пити каву, і тут вона зрозуміла, побігла і зробила!

- Ну так це ж добре, вона все правильно зробила, - сказала я.

- Ні, це жахливо! - кричав батько на всю машину. - Ти не уявляєш, як це було нервово, який у мене стрес від спілкування з нею! Боже, як ти мене втомила, будь проклятий той день, коли я дозволив тобі переїхати, якби я знав, що мені доведеться пережити!

Ввечері Жаклін почала надзвонювати мені, а коли я не взяла слухавку, писати повідомлення ні про що. Після цього вона зателефонувала татові, він з матюками, але відповів. Півгодини вони говорили, а потім він очікувано влетів до моєї кімнати.

- Як же вона мене дістала! Доводила мені, що в університеті заняття не можуть тривати до шостої вечора!

- Що за дурниці, там у деяких лекції до восьмої, - обурилася я.

- Саме так! Взагалі-то не вона ходить на навчання, щоб тут розповідати казки!

- А мені вона написала, що шкодує, що ти їдеш до лікарні після обіду, адже інакше ми всі об’єдналися б і поїхали б разом. Мені здається, вона переносить свої фантазії, наче ми одна родина, до реальності.

- Вона просто ненормальна! - відрізав батько і ще п’ять годин розпинався, як же його дістали всі жінки світу. - Ще вона хотіла, щоб ти ночувала у неї, поки я в лікарні, - закінчив він.

- Що?! - я була нажахана.

- Але я сказав їй, що це тупо, ти можеш прожити три дні сама.

- Звичайно, можу. Сподіваюсь, вона не приїде в такому разі до мене.

- Та просто не пустиш її, і все, - порадив батько.

Оскільки зав’язалася така фігня з лікарнею і іншим, я натякнула татові, що можна вже знайти мені окреме житло в місті.

- Це ще навіщо? - закричав він. - Ти можеш прекрасно їздити потягом. А на ті три дні, що мене не буде, тебе буде відвозити з гори і забирати сусід. Він все одно свого сина возить на вокзал.

- Але ж це непристойно, людині під мене підлаштовуватися, - не здавалася я.

- Ой, це взагалі не страшно, - махнув рукою батька.

В останній день перед татовою госпіталізацією, коли все вже було обговорено з усіма, він проінструктував мене, і тут раптом виявилося, що це я маю підлаштовуватися під сусіда. В один день йому потрібно їхати рано, і я поїду з ним, хоча в мене до лекції ще три години буде. А наступного дня я повинна виїхати з ним на потяг на двадцять хвилин пізніше, хоча тоді як раз таки спізнюся на заняття. Я сказала про це батькові.

- Ну спізнишся, і що страшного? - байдуже потис він плечима.

- Нічого, але ж я вступила, щоб вчитися, а не щоб пропускати.

- Слухай, ти взагалі офігіла! - розкричався він. - Вважаєш себе королевою, чи що? Я не хочу навантажувати сусіда, він така гарна людина. Будь вдячна, що тебе взагалі возитимуть!

Ну круто, начебто я винна, що не живу у місті, як усі нормальні люди!

Правда, тим же вечором батька таки поговорив с сусідом, і виявилося, що він все ж може відвезти мене так, щоб я не спізнилася. Але у п’ятницю мені все одно доведеться вставати рано. Ну і нехай, хоч відпочину три дні без батька.

Відпочинок від батьки розпочався з негайних проблем. Першого ж вечора, коли мене повинен був забрати з вокзалу сусід, я не змогла йому додзвонитися і повідомити, що я приїхала. Спершу я вирішила, що щось не так з номером телефону, але після всіх можливих спроб нічого не вийшло. Я набрала батька і розповіла йому про проблему.

- Донька моя, ну ти ж розумієш, що мені пофіг, і я тобі нічим не допоможу? - було його відповіддю.

Тато теж не зміг додзвонитися сусіду і врешті решт поклав слухавку, сказавши, щоб я сама розбиралася. Я вже приготувалася їхати автостопом і згадала всі необхідні вправи з самооборони на випадок, якщо водій виявиться маніяком, але тут помітила, як поряд з вокзалом зупинився автобус, який згідно з написом на лобовому склі, їхав до нашого села. Радісно влетівши до нього, я дізналася у водія, що він їде в інше селище, а табличка неправильна. Мені довелося вийти.

Почав накрапувати дощ. За п’ять хвилин він вже полив як із відра. Я пішла уздовж дороги, збираючись спіймати попутку, але тут мене помітив водій того самого автобуса, що вже повертався, і підвіз таки до села, хоча йому потрібно було зовсім в інший бік.