Від’їзд

Цього дня тато був збуджений, як ніколи. Здавалося, це найважливіший день його життя. День, коли я їду на літні канікули.

Правду кажучи, від’їжджала я вночі, так що батькові доведеться провести зі мною ще годин дванадцять. Ти не менш він вийняв валізу із шафи за добу і поклав її посеред моєї кімнати.

Вранці я спустилася донизу.

- Не хочеш допомогти мені скласти речі?

Батька кулею злетів по сходах. Хвилин п’ять я чула метушню, потім він повернувся і радісно закричав:

- Все готово, я все склав і закрив валізу. До речі, ти там намагалася сама щось скласти, це неправильно. Господи, ти навіть в подорож не вмієш збиратися, що ти взагалі вмієш своїми кривими руками робити, - батько згадав, що потрібно мене ще трохи покритикувати перед від’їздом.

Після обіду тато запитав:

- Ти щось там казала про нове взуття?

- Так, було б непогано купити мені босоніжки на літо.

- Гаразд, коротше, слухай сюди. Я зараз їду в Мользайм до ревматолога, тому що через цих придурків-лікарів, моя спина так і не пройшла, може він мені допоможе. Тебе я залишу в торговельному центрі, купиш там собі взуття. Сподіваюсь, ти їдеш? Тому що я сьогодні добрий.

- Звичайно, їду, - і я побігла збиратися.

- Ось тобі 50 євро, - з відчаєм на обличчі сунув мені купюру батько перед виходом.

Ми всілися до автівки. Всю дорогу до міста добрий тато лаяв мене.

- Знову ти легко вдяглася, в футболку. От хто так одягається?

- Так спекотно же. І ти теж у футболці під курткою.

- У мене так светр! - закричав батько.

Оце так поворот! Я не бачила, що він надягав перед виходом, але светр в кінці травня в 25 градусів, серйозно?

- Навіть якщо я і захворію, то це буде на моїй Батьківщині, так що можеш не хвилюватися, - поставила я крапку в цьому діалозі і сунула навушники у вуха.

Але мені відразу довелося їх зняти, тому що тато щось сказав.

- Вибач, що?

- Як же мене бісять люди з навушниками і телефонами, вся ця фігня, краще б гроші заробляли! А ти мене як бісиш!

Перед торговельним центром батька навіть не загальмував, тож я знову вистрибувала з автівки на ходу.

Я купила собі босоніжки, поїла морозива і залишилася чекати батька в кафетерії. Він повернувся за годину.

- Уявляєш, у мене в спині щось защемило чи зсунулося, я сам не зрозумів, - розповідав тато, йдучи паркінгом. - Лікар мене смикнув, і все пройшло!

Як сказала потім моя мама, краще б йому голову смикнули, там з дитинства защемило.

- Ну, що ти собі купила?

- Я купила дві пари.

- Сподіваюся, одна не для твоєї матері?

Взагалі-то одна дійсно була для мами, але я впевнено відповіла:

- Звісно ні, стала б я ще на неї гроші витрачати.

Батько задовільно посміхнувся.

- І скільки все це коштує?

- 45 євро.

- Ну ні фіга собі!

Розсікаючи паркінг, тато виймав з кишень купюри і давав їх мені. Нарешті він подивився на 50 євро в моїх руках і зрозумів, що слід зупинитися. До слова, у машині він зняв куртку, і під нею виявилася футболка. А мені тут заливав про светр.

Дорогою додому ми потрапили в затор.

- Ти ж рада, що їдеш, так? - спитав тато.

- Взагалі-то не дуже. У мене вже ностальгія за Францією, - непорушно відповіла я.

- Що?! - тато ледь не врізався в машину спереду. - Та ти офігіла?!

- Але мені так подобається у Франції, тут так добре.

- Тобі подобається тут навіть попри те, що я горлаю на тебе щодня? - батько був вражений.

- Так, звісно.

- Подумати тільки, у неї ностальгія за Францією, ну капець, я шокований, - примовляв тато.

Всю решту вечора я перекладала речі в рюкзаку, а тато дивився телевізор. Годині о дев’ятій я почула:

- Ну Вілар, час спати, мені ж ще рано вставати, от лайно!

Встати нам потрібно було о другій ночі, щоб виїхати до Страсбургу о третій. Але поспати батькові не вдалося, адже як тільки він ліг, сталося неймовірне — задзвонив його мобільний. Довелося батькові спуститися вниз, але коли він це зробив, той, хто телефонував, вже поклав слухавку.

Батько увійшов до мене.

- Слухай, мені дзвонив цей придурок з містечка, де я колись жив. Спілкувався з ним на свою голову, а тепер він мені надзвонює. Коротше, можеш видалити його номер з контактів?

- Так навіть якщо я це зроблю, він усе одно зможе тобі дзвонити, - я відразу зрозуміла логіку тата.

- Так?!

- Ну звичайно.

- От лайно, - і він вийшов з кімнати.

Я могла б занести цей номер до чорного списку, але копатися в старому батьковому телефоні, який мої подруги називали какашкою дракона, коли я і так хвилююся перед поїздкою, мені не усміхалося, тож я просто спробувала заснути.

На відміну від батька, мені вдалося поспати кілька годин. Він же так і не заснув, тому що боявся, що не зможе прокинутися.

В щасливому збудженні батька закинув мою валізу до автівки, я обійшла кімнату, перевіряючи, чи все взяла, і ми відчалили. Дорогою він спитав:

- А ти свій проїзний залишила?

- Ні, він у мене з собою, в гаманці.

- А на хріна ти його взяла? Загубиш там, на Батьківщині, а потім його відновлювати. Господи, ти взагалі ні про що ніколи не думаєш, жесть, яка ти дурепа.

- Я хотіла, щоб зі мною залишився шматочок Франції.

Тато з жахом подивився на мене.

- О Боже! Ну гаразд, бери з собою, але не смій загубити! І врахуй, якщо ти не вступиш до університету, ти підеш працювати, інакше я не дозволю тобі повернутися!

- Добре.

- І тоді зі своєї зарплатні ти зможеш повертати мені той неосяжний борг, всі гроші, які я витратив на тебе цього року, - батька радісно потер руки.

- Може, я видам свою книгу і зароблю чималі гроші, - поділилася я своєю мрією.

- В цьому житті ти продаси тільки дві книги. Одну своїй матері, а другу я сам не знаю кому. Тому що все це — хрінь повна, - підтримав ідею тато.