Боротьба за опалення

Зима завершувалася, але морози — ні. В моїй кімнаті завжди було холодніше, ніж в інших, тому я вмикала обігрівач майже на всю потужність. Батька це, м’яко кажучи, засмучувало, адже він міг би зекономити стільки грошей на рахунках за електрику, якби я мерзла. Однак весь час, який я тут жила, він не забороняв мені опалювати кімнату, тільки невдоволено буркотів.

Але в кінці лютого у тата почалася нова криза. Пов’язана вона була з тим, що наближалися дні, коли мав прийти той самий рахунок за електрику. І у батька зірвало дах.

Під час нашої звичайної прогулянки він майже кричав на весь ліс:

- Як ти мене задрала своїм обігрівачем! Я стільки в житті не платив, як з тобою!

- Але в моїй кімнаті холодно, - намагалася заперечити я.

- Слухай сюди, - батько повернувся до мене, - На твоїй Батьківщині в квартирах взагалі 16 градусів. Але ж ти якось прожила там вісімнадцять років.

- Ну я там мерзла, і що?

- Як це що? Та ти маєш бути вдячна мені за те, що в домі так тепло.

- Та у мене у кімнаті 20 градусів, це ні фіга не тепло.

- Це спека! - закричав батько. - Я точно знаю, що у тебе там більше градусів, ти просто вигадуєш!

Повернувшись додому, ми піднялись до моєї кімнати.

- Дивись! - я тицьнула пальцем у червоний стовпчик на термометрі, який ледве доходив до двадцяти.

- Та тут 23 градуси!

- Термометр показує менше.

- Цей термометр неправильний! - знову загорлав батько. - Я його викину на хрін, задрала ти мене!

Я заварила чай, батько сів до столу і сказав:

- Цього вечора я не буду багато їсти, у мене аерофагія.

- Ця хвороба називається рефлюкс-езофагіт, - нарешті повідомила я йому.

- Що ти сказала, я ні чорта не зрозумів.

- Неважливо.

Я їла печиво і спостерігала, як тато закидує в себе сир, твердий сир, хліб з паштетом, булочку, шість сухарів, запиває все це вершками і чаєм з медом.

- Я змушений доїдати все це лайно за тобою, - сказав він, піймавши мій глузливий погляд. - От якого біса ти не з’їла йогурт вчора?

- Тому що у нього термін придатності скінчився три дні тому.

- І що? Я нещодавно з’їв сир, у нього вже два тижні прострочення було, і нічого, живий.

- Але я боюся, що мій ніжний організм такого не перенесе. І взагалі, я завжди стежу за терміном придатності.

Це правда. У мене маніакальний страх з’їсти щось зіпсоване.

- Я як Стефані, - додала я.

Стефані — татова донька від першого шлюбу. Їй років під п’ятдесят, ми не спілкуємося, але я знаю, що в неї така ж сама манія.

- Ну звичайно, ви обидві повні дурепи! - гаркнув батька.

- Але ж у нас один батько, - натякнула я.

Тато не зрозумів мого тонкого гумору і продовжив щось бубніти про те, як йому не пощастило з родиною, всі придурки. Я зареготала в голос від усвідомлення того, як я вдало пошуткувала. Тато підняв голову.

- Слухай, ну ти дійсно ненормальна. Смієшся і сама не знаєш чому. Досить іржати вже, ти мене нервуєш! - батько пустив руку на стіл занадто різко, чашка підстрибнула і чай розлився. - Лайно, як ти мене задрала! Який же я буду щасливий, коли ти нарешті поїдеш! І до мене ти більше не повернешся, це однозначно! Як я втомився! - кричав він, голублячи свій стіл мочалкою.

Перед тим, я відправитися спати, батько зайшов до мене в кімнату.

- Так, до твого відома, я перекрив в коморі твій обігрівач. Так що тепер можеш навіть його не вмикати, все одно не працюватиме. Так я буду робити щовечора, щоб вночі економити. Досить з тебе тепла.

Я, звичайно, не видала свого шоку жодним тремтінням м’язів на обличчі, але в голові в мене крутилася думка. Серйозно? Тепер він хоче вигнати мене холодом? Мені не терпілося якомога скоріше перевірити, чи сказав він правду, але тато не поспішав виходити.

Його погляд зупинився на моїй шафі. Батька відкрив його і проревів:

- Знаєш що, ти мене задовбала своїм барахлом! На хріна ти сюди навезла всі ці речі?

- Я їх надягаю.

- Ясна річ, що ти їх носиш. Але на фіга тобі їх так багато?

Взагалі, порівняно з гардеробами героїнь всіляких голлівудських фільмів, у мене одягу майже не було. І я не розуміла, чого від мене хоче батька, адже у мене дійсно не надто багато речей.

- В Європі щодня одне й те саме не носять, - повторила я мамину фразу. - І це моя кімната, і моя шафа.

- Цей мій дім, моя кімната, і моя шафа! - закричав батько. - Тут немає нічого твого! Те саме з цими книжками! Вони мене бісять!

- Але ж вони охайно стоять на столі.

- І що? Весь дім забитий якимось непотребом, задрала! От нащо тобі книги?

- Я їх читаю.

- Я сподіваюсь, коли ти їх прочитаєш, ти відвезеш їх назад на Батьківщину?

- Ні, я навпаки сюди привезу нові.

- Ні! Не смій! Я тебе на фіг звідси викину з твоїм барахлом!

- Але книги — це мої скарби, - сказала я, вже знаючи, що почую у відповідь.

- Скарби — це гроші! А книги тобі їх заробити не допоможуть! Господи, та на що ти взагалі здатна в цьому житті?

Я терпляче чекала, поки він нарешті піде. Тато став перед шафою.

- Подумати тільки, мені нікуди покласти мої сорочки. Все забито твоєю дурнею.

“Ну так купи собі до кімнати шафу” — подумала я, а вголос сказала:

- Мої речі там лежать лише на двох полицях з чотирьох.

- На інших зберігається білизна для постелі.

- Переклади її в інше місце, або на одну полицю, і буде куди класти сорочки.

- Ні, це не варіант! Потрібно прибрати саме непотрібні речі, тобто твоє барахло. Нічого, нічого, одного дня я візьму пакет для сміття, запхаю туди все, і викину до чортової матері! Як ти мене втомила! До завтра.

Я почекала, доки батько з кректанням вкладеться у ліжко, і ввімкнула обігрівач на повну потужність. За хвилину він нагрівся, пішло тепле повітря.

Звичайно, мені з самого початку здавалася дивною можливість якось вимкнути його тільки у моїй кімнаті, але я думала, що такий технік, як мій батько, зуміє зробити і це. Але тепер з’ясувалося, що все чудово працює. Я ретельно все оглянула, і зрозуміла, якою дурепою мене вважає тато. Судячи з дроту, який іде у стіну, пічка працювала від спільного електропостачання. Тобто, для того, щоб обігрівач не працював у мене, батькові потрібно повністю вирубити електрику в будинку. І він вважав, що я не здогадаюся про це, повірю і не ввімкну його на ніч. Подумати тільки!