Погане слово

За тиждень ми поїхали забирати у Жан-Жака мій новий телефон. Весь цей час тато був нестерпний, і мене зловтішно радував тільки той факт, що він так багато кричав, що не поїде знову до Кольмару через мою фігню, але врешті через його бажання економити все одно доведеться повертатися.

Дорогою батько багато говорив про те, як я його втомила, і як би мене вигнати назад до матері, бо він більше не може. В кафетерії ми зустрілися з Жан-Жаком, я отримала свій телефон і обіцянку подзвонити, як тільки знайдеться підходящий тариф. Жан-Жак, слава Богу, дав сурову настанову купити для телефону плівку та чохол, тому що, якби я сама попрохала, батько б нізащо не дозволив все це купити.

Жан-жак поїхав додому, а ми з татом пішли до супермаркету. Я відразу ж повернула до відділу техніки і взяла там захисне скло і чохол з написом “Fuck” позаду.

- Скільки це коштує? - спитав батько, коли я підійшла до нього.

- Скло десять, чохол двадцять п’ять.

- Двадцять п’ять? - закричав тато. - Лайно, як же ти мене дістала! Подумати тільки, 25 євро за шматок пластику! Але нічого, довго це не триватиме, я тебе двадцять років забезпечувати не буду!

Поки батько купував усе інше, його губи рухалися, вимовляючи: “Двадцять п’ять євро”. Але у відділі випічки його думки нарешті переключилися на щось інше. Коли працівниця клала нам пончику до пакету, тато помітив, що на її руках немає рукавичок.

Ми підійшли до кас самообслуговування, тато кинувся до стійки, поряд з якою сиділи дві дівчини і стежили за порядком.

- Ви знаєте, - закричав він їм в обличчя, - що в булочній одна з ваших робітниць працює без рукавичок?! Та це ж жахіття! Ви в курсі, скільки усюди мікробів? Я не хочу захворіти на грип чи ще на хтозна що через ваш недогляд!

Дівчата, які не мали відношення до булочної, та й узагалі до тих, хто командує в магазині, з усмішкою кивали і питали:

- Та ви що? Справді?

- Так! Я вимагаю, щоб ви щось зробили! Мені пофіг, захворієте ви чи ні, але я не хочу заразитися всіма цими мікробами!

- Нас, взагалі-то, це не стосується, - сказала одна з дівчат, натякнувши, що тато скаржиться не тим людям.

- Ось як! - тато відвернувся і люто швиргонув покупки на касу.

Розплатившись, батько помчав до іншого кінця торговельного центру, сподіваючись хоч там знайти кому поскаржитися. Ми дійшли до другої стійки з багатьма працівниками, і тато, не звертаючись до когось конкретного, закричав:

- Одна з ваших продавчинь працює без рукавичок! Всі мікроби з її рук на моїх пончиках! Вживіть заходів!

Я в цей час запихала до кишень безкоштовні цукерки з баночки, що там стояла.

- Добре, добре, мсьє, - сказала одна з жінок.

- Ось і чудово, - батько гордо пішов геть, я за ним.

На виході з торговельного центру тато помітив цукерки в моїх руках.

- Це ще що таке? Де ти їх купила?

- Взяла зі стійки.

- А, добре, дай-но мені штучку, - він запхав три цукерки до рота.

Коли ми під’їжджали до заправки, батька махнув рукою в мою сторону і сказав щось незрозуміле:

- Бушон тут знаходиться, чи не так?

Я швидко глянула все, на що міг вказувати тато, і, побачивши в кишені дверей пакетик носових хустинок, вирішила, що батько хоче їх, просто невиразно вимовив.

- Ось, візьми, - я простягла йому пакетик.

- Що ти мені даєш? Бушон! Це дірка, куди бензин в машині заливають! - закричав батько.

- А, а мені подумалося мушуар.

- Подумати тільки, яка вона тупа. Я кажу бушон, вона дає мені мушуар.

Виявляється, тато, вочевидь, хотів провести мені тест на знання його машини, тому що інших причин, навіщо він у мене спитав з якого боку знаходиться цей бушон, я не бачила. Дуже важливі речі для життя.

Вже вдома тато помітив слово “фак” на чохлі мого телефону і сказав:

- Але ж це погане слово?

- Так, англійською.

- Але хто написав на чохлі твого телефону погане слово? Це ти?

- Ні, я його таким купила. Це модно.

Схоже, тата так шокувала лайка на чохлі, що він мене взагалі не чув.

- Так а хто ж його тоді написав? - спитав він, явно очікуючи від мене відповіді.

- Та звідки я знаю, той, хто його виробив, напевно.

- Дивно, дуже дивно, я нічого не розумію, - і він у роздумах пішов спати.

Десь за декілька днів ми обідали вдома. Тато розпікав мене за те, що я їм як свиня. В цей момент йому в рибі потрапилася кістка і він плюнув нею просто в тарілку. А потім продовжив розповідати, яка я свиня. Цю лекцію, яка загрожувала продовжуватися ще й після обіду, перервав дзвінок татового мобільного. Як зазвичай, він важко взяв слухавку. Це був Жан-Жак. Він щось сказав про нову сім-картку, потім вони з батьком поговорили про всіляке. Вже в кінці розмови тато раптом спитав:

- Слухай, у неї на чохлі телефону написане погане слово. А хто його написав?

Я ляснула себе долонею по лобі. Тим часом Жан-Жак не розумів, що таке несе батько, а той в свою чергу в усіх фарбах описував погане слово. Я вирішила перервати цю нісенітницю хоча б заради себе, тому що хоч і не бачила обличчя Жан-Жака, відчувала незручність за тупі питання тата.

- Я такий купила! Його написав той, хто зробив чохол! - закричала я, заходячи до вітальні.

- А-а-а! - нарешті до батька дійшло. - Гаразд, Жан-Жак, все в порядку, вона вже купила його з поганим словом.

Попрощавшись, тато повернувся до мене.

- Жан-Жак знайшов тариф, але йому потрібна твоя електронна пошта. Напиши на папері, я передзвоню йому ввечері і продиктую.

Так, а як би так то вмів користуватися інтернетом, або хоча б писати SMS, все було б більш простіше.

Я вручила йому папірець з моєю поштою.

- Це точно правильна пошта? Французька, тутешня? Не твоєї країни?

- Взагалі-то... - взагалі-то я хотіла пояснити йому, що електронна пошта не змінюється разом з місцем проживання, але вирішила, що це не має сенсу. - Так, точно.