Тато і румун

За кілька тижнів до канікул я все ж примудрилася захворіти. Спершу у мене боліло горло, потім почався нежить і піднялася температура.

Тато бігав хатою в паніці. Він весь час погрожував відправити мене до матері, якщо я захворію, але втілити цей план в життя було легко тільки на словах, а тому йому довелося змиритися з хворою донькою.

- Лайно, у тебе імунітету ніякого, якщо поряд хтось чхнув, і ти вже захворіла.

- Взагалі-то зараз всі хворіють, - нагадала я.

- І що тепер? Як ти мене задовбала, Господи!

Але найстрашніший удар чекав батька попереду. Я заявила, що у мене немає ліків від застуди, і мені потрібно до лікаря, тому що з моїми слабкими вухами, які завжди приймають на себе удар після початку застуди, краще не жартувати. Оскільки медичне страхування ще не було готове, з татом майже сталася істерика.

- Ти знаєш, що візит до лікаря коштує 25 євро? Я розорений!

Але я так вимагала від нього, що, врешті решт, тато погодився відвезти мене.

Поки я сяк-так через слабкість від температури одягалася, тато внизу розмовляв сам з собою.

- Ну що, Віларе, важко? Правда, це лайно? А? Звісно, це лайно.

Ми приїхали до поліклініки в сусідньому містечку, яка називалася “Будинок здоров’я”. Тато рішуче підійшов до реєстратури.

- Добридень! Мені потрібен лікар.

- Добрий день, - посміхнулася дівчина підліток, що сиділа за стійкою. - Який вам потрібен?

- Будь-який, але я тут у вас вже був колись, і мені попався якийсь румун. Не смійте давати його, це жахливий лікар!

Дівчина витиснула нову посмішку і покликала когось. З-за кута з’явилася більш старша жінка.

- Добрий день, що за проблеми?

- Мені потрібен нормальний лікар, а не той румун, він мені нічим не допоміг! - майже кричав тато.

- Добре, добре, ось є один лікар, до нього вже три людини в черзі.

- А можна когось, у кого в черзі поменше людей?

Жінка подивилася в комп’ютер.

- Так, є один лікар, він розпочне прийом через двадцять хвилин, але ви будете до нього перші.

Тато підозріло подивився на неї.

- Це дуже гарний лікар, - майже перелякано завірила його жінка.

- Ну гаразд, давайте нам його, - сказав батька з повною недовірою і до жінки, і до лікаря.

- Йдіть ось туди, - жінка показала на коридорчик з цифрою один на стіні, справа від нас.

- Куди? Туди? - батько повернув наліво і впевнено пішов.

- Ні, он туди, - закричали обидві працівниці.

Ми зачекали двадцять хвилин, і нас запросив до себе симпатичний лікар. В кабінеті ми сіли за стіл, лікар почав питати мої дані і вбивати їх до комп’ютеру.

- Розумієте, у неї ще немає страхування... - тут розпочалася довга розповідь про мої подорожі до Франції, які тато пхав усюди, щоб, як я підозрюю, похвалитися тим, наскільки він крутий та мужній: власну доньку до себе перевіз.

- Нічого страшного. Я візьму з вас оплату за прийом, але можу виписати ліки на ваше ім’я, щоб вас зекономити, по вашій страховій картці ви отримаєте їх майже безкоштовно.

- Це дуже мило з вашого боку. - відповів батько без всілякої вдячності на обличчі. - Але я сподіваюсь, ви нам допоможете, бо я тут бував нещодавно в одного румуна, він просто жахливий лікар. Він сказав мені, щоб я почекав, може, само пройде, коли в мене нога вже два тижні боліла! Я такий обурений!

Батько нарешті замовк, і лікар скористався цією паузою, повернувся до мене і спитав:

- Так що у вас сталося?

Я відкрила рота, але тут вклинився батько.

- Ні, ви уявляєте, як цей румун мене зневажив! І за прийом я ще повинен був заплатити! Це просто неналежно! - стукнув він кулаком по столу.

- Так що ж сталося? - зробив другу спробу лікар.

- Та я ж кажу, нога два тижні боліла...

- Я про вашу доньку.

- А, - батько глянув на мене так, наче тільки-но згадав про мою присутність. - Вона застудилася.

Сказавши останню фразу, він відвернувся, наче не вірив, що я справді хвора.

Лікар ретельно оглянув мене, збирався перевірити горло, засунувши мені шпатель до рота, від чого в паніку впала вже я. Щось, що лізе мені до рота, окрім їжі, звісно, - мій найбільший страх. На Батьківщині я домовилася з усіма лікарями, і вони дивилися мені горло просто так, без сторонніх предметів, але як я попрошу лікаря тут?

Він підійшов до мене зі своїм знаряддям тортур, я не могла розкрити рота і відчайдушно замотала головою. На щастя, лікар все зрозумів і без слів, і зміг оглянути мене просто так. Хоча, я підозрюю, впевнився, що в нас родина божевільних.

Після цього він виписав мені ліки на ім’я батька, тато з відчаєм дістав з гаманця двадцять п’ять євро, і скоріше витяг мене з кабінету.

- Цей лікар такий самий, як і той румун, - зробив він висновок у автівці. - Не така вже ти й хвора, він просто несе дурню.

Однак ліки батько мені все ж купив. Повернувшись додому, я лягла в ліжко, а тато стояв наді мною і примовляв:

- Давай пий свої таблетки, а то я тебе знаю, по лікарях ходити можеш, а потім нічого не будеш лікувати. Тобі принести їжу сюди?

- Ну, якщо можеш.

- Звісно, можу.

Наступні п’ятнадцять хвилин тато готував їжу в своєму стилі: все грюкало, він матюкався, кричав, сварився всіма мовами, які знав. Потім я почула, як він підіймається сходами з тарілкою і шепоче:

- Як же мене все це втомило, за що мені таке покарання?!

А мене вперше в житті втомило хворіти, тому, ледве спала температура, я втікла на навчання і не пошкодувала.