ІІ

Глава 2. Зрадливий букет і знайомство з психопатом

За п'ять хвилин до третьої я стояла перед котеджем у чотири поверхи білого кольору і парканом у два метри, що охороняв його. Я б можливо здивувалася такому будинку, якби не прочитала про цю Софію Чандлер в інтернеті. Вона дружина винного магната, їх вино продається майже по всьому світу, а дохід у рік перевищує сотні мільйонів доларів. Не важко уявити статусність їх родини. Також, в інтернеті вони показують себе, як щасливу сім'ю, та про її старшого сина я знайшла купу скандальних статтею.

Така сім'я може дозволити собі найкращу няню світу, та чому подзвонили саме мені? І як взагалі про мене дізналися? Багато питань, на які маю дізнатися відповідь. 

Поправляю одяг і нарешті натискаю на дзвінок до будинку. 

– Вітаю, ви до кого? – Лунає з того кінця. 

– Вітаю, я Келі Шерідан, мене запросила Софія..

– Вона вже очікує вас, – Зупиняє мене на пів слові, тож я закриваю рот і лише ввічливо посміхаюся. 

Двері відчиняються й мене зустрічає жінка в уніформі. На вигляд їй років тридцять. 

– Йдіть за мною, – киваю і роблю так, як вона сказала. 

У будинку я відчула легку паніку, бо всі предмети тут виглядають такими дорогими, якщо зламаю щось ненароком, то довго буду ще виплачувати борг. Далі ми пройшли до сходів.

– Вам на четвертий поверх, другі двері ліворуч. Постукайте перед тим, як увійти! – Її голос спокійний та врівноважений. Мабуть роками тренувалася аби так розмовляти. Мені до такого тону голосу дуже і дуже далеко. 

– Дякую. 

За дві хвилини я вже стояла перед дверима, на які вказала та жіночка, і досі відчуваю легке збудження від того, що відбувається. Піднявши руку в повітря я постукала кісточками пальців у дерев'яні двері. Глухий звук розлетівся по всьому поверху. 

– Заходьте! – Лунає з-за дверей, тож я штовхаю їх і опиняюся у доволі дивній кімнаті. – О, Келі, нарешті ти приїхала! 

Відчуття ніби ми старі знайомі, а не перший раз бачимо одна одну. За металевим столом чорного кольору сидить жінка, яку я бачила на фотографіях в інтернеті, от тільки на ній немає купи брязкалець і ділового плаття. Вона має цілком звичайний, домашній вигляд. 

– Вітаю, – проходжу до центру кімнати. 

– Сідай на диван, – встає з-за столу, – Або на стілець.. куди хочеш сідай. 

Я сіла на стілець, що стояв навпроти її стола.

– Кава, чай чи вода? 

– Ні, дякую. – Ввічливо посміхаюся. – Хочу відразу перейти до справи. 

– Гаразд, – ледь помітно посміхається й поправляє окуляри. – У тебе мабуть багато запитань, тож давай спочатку я дам відповіді на них. 

– Гаразд. – Так навіть краще. – Як мені до Вас звертатися? 

– Просто Софія, бо я не люблю всі ці формальності. 

Киваю головою й думаю над тим, що спитати в першу чергу. Софія не проявляє неприязнь до мене, тож вирішую почати з будь-якого: 

– Як знайшли мої контакти? 

– Через знайомого у поліції. – Згадую про залишену мною заяву вчора у відділку. – Мій син був тим, хто ледь не вбив тебе. 

– Який з двох? – Здіймає брови.

– Остіну тринадцять, в нього ще немає водійського посвідчення. 

Киваю на знак розуміння. Тепер ця ситуація стає для мене більш прозорою.

– Робота в заміна на мовчання? – Не відводжу погляд від жінки. 

– Ні, це не зовсім так… Я не хочу примушувати тебе забирати заяву або ще щось. – Виглядає доволі щирою, та чи дійсно це так? Такі люди чудово вміють грати на публіку. 

– Тоді чому наймаєте мене? 

– Це свого роду компенсація за цей інцидент, – вимовляє всі слова дуже чітко та повільно, даючи зрозуміти, що не відчуває від мене загрози. 

– Зрозуміло. – Проводжу руками по колінах. – Ви знаєте, що я не маю диплому педагога? 

– Так. 

– А про те, що я не маю великого досвіду у цій сфері? 

– Так. 

– А про інцидент у дитячому садку? 

Ці питання були лише формальністю, бо і так очевидно, що Софія перевіряла моє минуле. 

– Так, і я цілком розумію твої дії, – Софія змінюється в обличчі. – Таких людей потрібно карати і ти вчинила вірно, от тільки гроші у цьому світі важать більше ніж правосуддя.

Дивно чути такі слова від людини, що зараз пропонує мені роботу у якості компенсації. Це звичайно не хабар, або щось таке, та ці її дії, лише підтверджують згадку про те, що мою заяву навіть не думали розглядати, бо за кермом сидів хтось впливовий. По очах того чергового побачила, що машина не з простих, а коли ще й номер побачив, так взагалі збілд. 

– Дякую, за розуміння. – Поправляю волосся й продовжую розмову: – Ви ж могли просто запропонувати мені гроші, а не роботу і була б компенсація.

Софія хмикай, проводить рукою по іншій руці і подається трохи вперед. 

– Могла би.. от тільки ти б не взяла, – дивиться на мене. – Характер не дозволив би… Сама такою була - знаю. 

– І що змінило Вас?

Доволі грубе запитання, тим паче при першій зустрічі. Але воно вже злетіло з мого язика і повернути його не можна. 

– Подружнє життя. 

На моє здивування, Софія реагує спокійно.

– У мене є ще одне питання, – жінка киває й тим самим дає згоду на те, щоб я озвучила його. – Навіщо вашому сину така няня, як я? В мене дуже складний характер. 

– Розумієш, Остін складний підліток.. хоче бути схожим на брата. – Промовляє трохи тихіше. – Ми вже наймали з два десятка нянь з найвищим рейтингом, та жодна з них не витримували і трьох днів, тож побачивши у твоєму досьє інформацію про підготовчі курси для початкових класів - побачила можливість. – Розводить руками. 

– Яку? 

– Ти з твоїм твердим характером можливо зможеш змінити мого сина, – очі Софії блищать. – Хоча б один з них має вирости хорошою людиною. 

– Адам погана людина? 

– Він ледь не збив тебе на машині, – нагадує мені іронічним голосом і тим самим дає відповідь на моє питання. – То що? Ти згодна? 

– Я маю дати відповідь прямо зараз?