Дуже близькі контакти максимального ступеня

Епілог

Того дня Яблунівка потрапила в справжню бурю. Дощ стояв стіною, падав град розміром з перепелине і навіть куряче яйце, блискавиці били прямо в землю і цілу добу не було світла. Такої негоди не пам’ятали навіть старі бабусі.

Село зазнало суттєвих збитків — на старій фермі вітер зірвав дах з коров’яників, «Опель» батька нашої однокласниці Катьки розчавила тополя, вирвана з коренем, град побив на всіх городах ще молоді кущі помідорів та перцю.

Але найбільше дісталось двору дядька Василя — буря знищила дров’яник у його дворі та ще кілька господарських будівель і, що найгірше, вирвала ворота, занісши їх аж на сусідський огород. Зникли як сам дядько, так і його улюблений пес Князь. Люди дивувались: як це могло статись? Ну хай сараї, але як вітер міг зірвати важкі металеві ворота і кинути їх так далеко? І де дядько та його пес? Люди думали-думали, поки хтось не сказав, що то був смерч. Він же забрав із собою самого дядька і ні в чому не винного пса, мабуть, розідравши їх на дрібні шматки. Хоча звідки в нас смерч? Ми ж не Америка… Але іншої версії серед яблунівців не було. «Так… Може бути… Клімат міняється… Чорті-що у світі твориться…» — балакали люди, а ми з Гришкою на це лише головами кивали: «Ага-ага, точно смерч! Глобальне потепління, всі діла! Нам у школі розказували!», а самі тихцем раділи від того, що тільки ми знаємо правду.

Арсеній Троян

Подобається

#225 в Фантастика
#386 в Різне
#57 в Дитяча література

У тексті є: літо, друзі, село

Відредаговано: 23.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись